Розділ «41. Характеристика особливостей різних видів страхових компаній»

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик - це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання в разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, її головне завдання -надання страхових послуг.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

1) такі, що страхують життя;

2) здійснюють інші види страхування;

3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені уряду, який ними й керує.

Наприкінці ХХ ст. діяльність страхових компаній набула глобального масштабу. Страхові компанії нагромадили величезні інвестиційні ресурси, що мало значний вплив на макроекономічні пропорції розвитку багатьох розвинутих країн. Роль страхових компаній на фінансовому ринку визначається тим, що вони можуть зосередити великі кошти для подальшого їхнього інвестування. Страхові компанії як посередники мають такі можливості акумулювати й професійно інвестувати капітал, які недоступні для окремих інвесторів. З цієї причини рівень розвитку страхової системи впливає на загальний рівень розвитку фінансової системи і на інвестиційну безпеку в цілому, тому дослідження особливостей функціонування страхових компаній є актуальним.

Страхові компанії - один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ. Для них характерною є особлива форма залучення коштів - продаж страхових полісів. При розміщенні коштів страхові компанії конкурують з іншими кредитними установами. Головна стаття їх активів - облігації промислових компаній, акції, державні цінні папери. Страхові компанії поділяються на дві групи: страхові компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, які проводять страхування майна. Найбільшого поширення набули компанії першого типу. Вони продають страхові поліси, які дають можливість отримати компенсацію у разі смерті, хвороби тощо.

Як правило, щорічне надходження коштів до страхових компаній у вигляді страхових премій та доходів від активних операцій набагато перевищує суму виплат володарям полісів. Це дає змогу цим компаніям збільшувати інвестиції у високодохідні довгострокові цінні папери, насамперед в облігації промислових компаній та в заставні під нерухомість.

У 60-90-і роки ХХ ст. помітно знизилася частка банків, а частка страхових компаній, пенсійних фондів та інвестиційних компаній значно виросла. Підвищення значення страхових компаній на грошовому ринку свідчить про те, що відбулися важливі зміни в структурі кредиту західних країн.

Посилення ролі страхових компаній призвело до загострення конкурентної боротьби за заощадження довгострокового характеру між різними кредитно-фінансовими інститутами. Комерційні банки монополізували операції залучення коштів на поточні рахунки, але ці кошти мають велику мобільність і тому вкладення їх у довгострокові зобов'язання пов'язані з великим ризиком. Компанії страхування життя мають перевагу перед банками, оскільки в них є найбільші можливості для дострокового інвестування, а вкладникам вигідніше зберігати свої заощадження в страхових компаніях.

З іншого боку, незважаючи на конкуренцію між страховими компаніями та іншими кредитно-фінансовими установами, часто вони виступають як єдина сила в системі фінансово-промислових груп капіталу, оскільки поєднання інтересів цих установ розвивається не тільки через особисті контакти, а й через спільне фінансування промислових компаній. Для цього страхові компанії використовують різні форми і методи купівлі акцій і облігацій на ринку цінних паперів. Зокрема, у другій половині ХХ ст. виникла тенденція придбання цінних паперів страховими компаніями безпосередньо в торговельно-промислових корпорацій. Оскільки страхові компанії продовжують користуватися при купівлі нових емісій цінних паперів послугами інвестиційних банків, між банками і страховими компаніями формується взаємозалежність. Страхові монополії прагнуть купити прибуткові цінні папери корпорацій, а інвестиційні банки - одержати комісійні від їх розміщення. Це приводить до ще більшого поєднання інтересів за допомогою встановлення особистих контактів і спільної участі.

Завдяки цьому в економічно розвинених країнах страхові компанії перетворилися в найважливіший канал фінансування економіки (у США вони зосередили 70% облігацій нефінансових корпорацій, у Канаді - більше 40%), і ця тенденція характерна для більшості країн.

Особливість інвестиційної політики страхових компаній полягає в тому, що акумульовані капітали належать індивідуальним страхувальникам і лише тимчасово знаходяться в розпорядженні страхової компанії. Відповідно, інвестиційний портфель таких компаній має насамперед відповідати вимогам надійності, а вже потім - прибутковості.

Цим зумовлена певна консервативність інвестиційної політики страхових компаній - в економічно розвитих країнах саме вони є основним покупцем державних цінних паперів, що забезпечує для держави стабільне розміщення державних позик, а для страхових компаній - інвестиції в надійні цінні папери.

Великі страхові компанії, вкладаючи резерви в облігації, мають можливість використовувати специфічні стратегії (зарубіжні кредити у валюті тощо), недоступні дрібному й середньому інвесторові. Тому основні капіталовкладення в облігації здійснюють насамперед великі страхові компанії, оскільки дрібним інвесторам досить важко одержати реальний прибуток на ринку корпоративних облігацій. До того ж великі інвестори мають можливість точніше проаналізувати фінансовий стан емітента й передбачити перспективи змін курсу його облігацій, ніж непрофесійні учасники ринку.