Розділ «Частина 2. Адміністративно-правове регулювання державного управління в Україні»

Тема №4. Державне управління в системі адміністративного права України

1. Поняття державного управління, його суть і характерні риси

Термін "управління" походить від латинського слова "administratio" (грец. - "керівництво") і в буквальному розумінні означає діяльність по керівництву будь-чим.

Управління, у широкому розумінні цього слова - де функція організованих систем різного виду, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримує режим діяльності, забезпечує реалізацію програмної мети діяльності. ,

У найзагальнішому вигляді управління можна визначити як комплекс необхідних засобів впливу на групу, суспільство або його окремі ланки з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.

Розрізняють управління в технічних системах (нежива природа, технічне управління), управління в біологічних системах (жива природа, біологічне управління), управління в соціальних системах (управління в суспільстві, соціальне управління). Всі три види управління пов'язані між собою. У сфері соціального управління можна розглядати управління суспільством, державне управління, управління в громадських організаціях, управління виробництвом.

Для характеристики управління необхідно визначитися в таких вихідних поняттях, як: "об'єкт управління", "суб'єкт управління", "управлінський процес", "Управлінська взаємодія", "управлінські відносини", "мета управління", "функції управління", "принципи управління", "система управління", "механізм управління" тощо.

Об'єкт управління - це те, нащо спрямований свідомий, планомірний, організований, систематичний вплив суб'єкта управління. Метою такого впливу є спрямування об'єкта шляхом певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам. Об'єкт управління можна розглядати в двох аспектах: елементно-структурному - як сукупність людей (персонально), виробничих, галузевих утворень і груп, а також функціональному - як діяльність, поведінку індивідів і конкретних груп людей.

Об'єкт управління, тобто той, ким керують, - це, передусім, колектив працівників організації чи підприємства, а в органах внутрішніх справ об'єктом управління є також матеріальні, фінансові та трудові ресурси.

Суб'єкт управління - це структурно-організований колектив державних службовців чи один державний службовець, або інший компетентний суб'єкт, сукупність характерних правомочностей котрого зумовлюють можливість (в деяких випадках обов'язок) останнього вчиняти владно-розпорядчу діяльність, спрямовану на організацію та дискурсування безпосереднього об'єкта управління, в межах та порядку, передбачених чинним законодавством. Суб'єкт і об'єкт управління, їх окремі компоненти вступають у взаємостосунки з питань організації, всіх сторін життєдіяльності установи чи підприємства. Ці взаємостосунки утворюють таким чином систему управління. Між суб'єктом і об'єктом управління встановлюється прямий (директива, наказ, розпорядження) і зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання) зв'язки.

Характеризуючи найзагальніші особливості процесу управління, слід, по-перше, зазначити, що управління в суспільстві - це управління людьми за допомогою людей. Тому врахування потреб, інтересів, ідеалів людей в будь-якій галузі суспільного життя - економіці, політиці, соціальній сфері, культурі - найважливіший критерій управління, яке здійснюється державою.

На зрілість зв'язків і відносин організаційно оформлених груп впливають такі показники, як рівень взаємодії суб'єктів управління, єдність і незалежність їх інтересів, соціальна спрямованість діяльності суб'єктів управління.

Управління є таким процесом взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на іншу, яка виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином. Управління може вважатись успішним за умови, що суб'єкт (сторона, яка впливає) сформулював (визначив) мету взаємодії, а об'єкт (сторона, яка підлягає впливу) має засоби й можливості для її реалізації. Управлінська взаємодія може реально функціонувати тільки в тому випадку, якщо об'єкт управління виконує команди суб'єкта управління. Для проходження управлінського процесу необхідною є, з одного боку, наявність у суб'єкта управління потреби й можливості керувати об'єктом, а з іншого, - наявність у об'єкта управління бажання й здатності виконувати ці команди так, щоб у цій взаємодії був обопільний інтерес, відчувалась взаємозалежність.

Належний рівень усвідомлення суб'єктом і об'єктом управління принципу біполярної зацікавленості проявляється в їх більш-менш однаковому розумінні мети управління.

Цілепокладання, тобто визначення мети, для досягнення якої здійснюється управління, є вихідним пунктом всієї управлінської діяльності і необхідною передумовою ефективності системи управління. Ніщо не може так негативно вплинути на всю діяльність системи, як невірне цілепокладання. І в важких, значних справах, і в маргінальних, підсистемних активностях професійного характеру, необхідно чітко, конкретно й зрозуміло для об'єкта управління визначити цілі діяльності. Навіть найдосконаліше забезпечення і найкращі умови праці викличуть даремні витрати ресурсів і людських сил, якщо цілі будуть нереальні, незаконні, помилкові. Ціль, мета - це майбутній бажаний стан об'єкта впливу чи кінцевий бажаний результат процесу управління. Інакше кажучи, метою управління є заздалегідь визначений, запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управління дозволяє вирішити проблему. Наприклад, посилення службової підготовки, підвищення професійного рівня співробітників, покращення матеріально-технічного забезпечення дозволяють вплинути на рівень відносин безпеки у сфері боротьби зі злочинністю в області, місті чи районі. Уточнюють ту чи іншу мету конкретні завдання. Під завданнями слід розуміти реальні, конкретні питання, які потрібно вирішувати для досягнення мети.

Наприклад, мета - розкриття злочину. Окремі завдання: перевірка конкретних версій оперативно-розшуковими заходами, усунення причин і умов, що сприяли його вчиненню тощо.

На жаль, в літературі, присвяченій вивченню управління в органах внутрішніх справ, проблема мети розглядається як суто іманентна прерогатива суб'єкта управління. "Суб'єкти управління попередньо висувають певні цілі, - пише А. П. Коренєв, - і потім свідомо прагнуть до їх досягнення, здійснюють контроль за відповідністю своїх дій такими цілям. Отже, управління є діяльність цілеспрямована". Ідеєю автора цього вислову є те, що мету управління визначає тільки суб'єкт управління. В загальному, така позиція не є помилковою, але однак не слід забувати і про можливість вияву ініціативи з боку об'єкта як контрагента адміністративного відношення, котрий володіє більш глибоким рівнем інформаційного пізнання, а отже його участь у деталізації та виборі фактичної мети управління у процесі практичної та планово-організаційної діяльності конкретної інституції в жодному разі не може бути підданий такій тотальній нівеляції.

Проблема взаємодії суб'єкта та об'єкта управління при виробленні цілей управління сьогодні набуває особливої актуальності й специфіки. Місцеві органи управління все активніше виступають за рівність сторін - центру і регіонів - при визначенні програм розвитку як економіки, соціальної сфери, культури, так і системи управління державою і регіонами.

Спільна участь керуючої та керованої структур при формуванні завдань управління, прогнозування його результатів - це засіб взаємоузгодження інтересів двох співпрацюючих у процесі управління сторін.