Розділ 13 Вбивця

Вбивця

Хто завгодно, тільки не Джейкоб, — хитала я головою, прямуючи зусібіч оточеною лісом дорогою в Ла-Пуш.

Я досі не була впевнена, чи правильно чиню, але все-таки знайшла компроміс зі своєю совістю.

Я не могла проігнорувати те, що робив Джейкоб та його друзі, чи радше його зграя. Тепер я зрозуміла, щó він мав на увазі минулої ночі — коли казав, що, може, я не захочу знову його бачити; я б могла подзвонити йому, як він і просив, та це було б підло з мого боку. Я заборгувала йому відверту розмову наодинці. Я б сказала йому просто в очі, що не можу спокійно дивитися на те, що відбувається довкола. Не можу товаришувати з убивцею й заплющуватися на те, що вбивства тривають… Тоді я була б нічим не кращою за чудовиськ.

Але я також не могла його не попередити. Я повинна зробити все, що мені до снаги, аби захистити його.

Міцно зціпивши зуби, я зупинилася біля будинку Блеків. Досить із мене того, що мій друг виявився вовкулакою. Невже він обов’язково повинен бути ще й чудовиськом?

Будинок був дуже темний, у вікнах не горіло світло, та мене не хвилювало, що, можливо, я збуджу весь дім. Я почала злісно калатати кулаком у двері; цей звук віддався в стінах.

— Заходьте, — відповів Біллі через хвилину, й у вікні спалахнуло світло.

Я покрутила ручку, двері були відчинені. Біллі спирався на лутку дверей, що вели до маленької кухні, накинувши на плечі банний халат. Він іще не встиг сісти в свій інвалідний візок. Коли він побачив, хто прийшов, його очі здивовано округлилися, а тоді набрали незворушного виразу.

— Що ж, доброго ранку, Белло. Що ти робиш тут у таку рань?

— Добридень, Біллі. Мені треба поговорити з Джейком — де він?

— Гм… Я й не знаю, — збрехав він, навіть не почервонівши.

— Знаєте, що робить Чарлі сьогодні вранці? — запитала я, втомившись від його спроб ввести мене в оману.

— А я повинен це знати?

— Він і ще половина чоловіків нашого містечка зараз у лісі, вони озброєні й полюють на гігантських вовків.

На якусь мить в очах Біллі щось блиснуло, але він одразу ж узяв себе в руки.

— Я б хотіла поговорити про це з Джейком, якщо ви не заперечуєте, — провадила я.

Біллі прикусив товсту нижню губу й подумав якусь мить.

— Гадаю, Джейк іще спить, — сказав він нарешті, кивнувши в бік дверей у кінці маленької прихожої. — Останнім часом він подовгу спить. Хлопцю потрібен відпочинок — можливо, тобі не варто його будити.