Розділ 13 Вбивця

— Не вини себе. Якби все було по-іншому, було б навіть приємно мати можливість це з кимсь обговорити.

Він кивнув.

— Ага, мені було невимовно важко приховувати все від тебе протягом двох тижнів. Мабуть, це справжнє пекло — взагалі ні з ким не ділитися своїми переживаннями.

— Пекло, — погодилася я. Джейкоб різко вдихнув.

— Всі вже тут. Ходімо.

— Ти впевнений? — запитала я, поки він замикав дверцята. — Можливо, мені не варто йти туди.

— Вони з цим змиряться, — сказав він, а тоді усміхнувся. — То хто тут боїться великого злого сірого вовка?

— Ха-ха, — сказала я. Та насправді я швиденько вилізла з машини й поквапилася до Джейкоба. Я добре пам’ятала велетенських вовків на галявині. Мої долоні тремтіли від страху ще дужче, ніж тоді Джейкові від злості.

Джейкоб узяв мене за руку й міцно її стиснув.

— От ми й прийшли.