Парис
У наступну мить моя голова вдарилася об щось тверде.
Як дивно. Я була впевнена, що тону.
Сила течії досі не послабилася. Вона кидала й кидала мене на скелі, ці скелі товкли мене по спині, ритмічно вибиваючи воду з легень. Води було дуже багато, з мого рота й носа витікали цілі ріки. Сіль обпікала горло, легені палали, а в роті було забагато води, і я не могла дихати, тоді як тверді скелі продовжували вдаряти мене в спину. Дивно, але я не рухалася з місця, хоча хвилі й продовжували здійматися навколо мене. Я не могла роздивитися нічого, окрім води, яка було всюди, іноді вона сягала мого обличчя.
— Дихай! — наказав дикий стривожений голос. Почувши його, я відчула нестерпний біль, бо він не належав Едвардові.
Я не могла послухатися. Водоспад, який лився з рота, не припинявся, і я не могла вдихнути. Чорна крижана вода заповнила груди й обпікала легені.
Ще один камінь вдарився об мою спину, просто між лопатками, і з легень ринув ще один потік води.
— Дихай, Белло! Давай! — благав Джейкоб. Перед очима замерехтіли чорні цятки, їх ставало дедалі більше, через них я нічого не бачила.
Скеля знову вдарилася мені об спину.
Та вона не була холодна, як морська вода; вона обпікала мені шкіру. Я усвідомила, що це рука Джейкоба, — він намагається вибити воду з моїх легень. Той дивний, твердий як залізо, камінь, що відтягував мене до берега, був також… теплий… У голові запаморочилося, чорні цятки затулили все…
А може, я все-таки вмираю? Якщо так, то мені це не до вподоби — минулого разу було набагато легше. Зараз мене оточувала тільки темрява, не було на що дивитися. Шум розгніваних хвиль поступово затихав і занурював мене в прірву, а ще повсюди чувся свист, який, здається, лунав просто у моїх вухах…
— Белло? — гукнув Джейкоб, голос його був досі напружений, але не такий дикий, як раніше. — Білко, люба, ти чуєш мене?
В голові досі свистіло й кружляло, немов приєднавшись до коловороту бурхливої води…
— Скільки вона була без тями? — запитав хтось інший.
Цей голос не належав Джейкові, але він протверезив мене, змусив отямитися.
Я усвідомила, що досі жива. Ніяка течія не жбурляла мене туди-сюди — кружляло в мене в голові. Поверхня, на якій я лежала, була рівна й нерухома. На дотик вона складалася з дрібненьких крупинок.
— Не знаю, — відповів Джейкоб досі стривожено. Судячи з голосу, він був дуже близько. Його руки, як завжди гарячі, забирали з мого обличчя мокре волосся. — Може, кілька хвилин? Мені не знадобилося багато часу, щоб витягнути її на берег.
Тихе шипіння в моїх вухах, виявляється, не було шумом хвиль — це свист повітря, яке знову вдихають і видихають мої легені. Кожен ковток повітря обпікав — дихальні шляхи були поранені, наче я шкребла їх залізною щіткою. Але я все-таки дихала.
А ще я змерзла. Тисячі гострих крижаних голок кололи мені обличчя й руки, від чого мені ставало ще холодніше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Молодий місяць» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 16 Парис“ на сторінці 1. Приємного читання.