Розділ 13 Вбивця

— Пробач, що назвав тебе лицеміркою, — вибачився він.

— Пробач, що назвала тебе вбивцею.

Він засміявся.

Раптом дещо спало мені на думку, і я відсторонилася від нього, щоб добре бачити обличчя. Мої брови тривожно зійшлися на переніссі.

— А Сем? А всі інші?

Він похитав головою й усміхнувся, наче важкий тягар упав із його пліч.

— Звісно, що ні. Пам’ятаєш, як ми себе називаємо? Я одразу ж згадала цю назву — я щодня думала про них.

— Захисники?

— Саме так.

— Але я не розумію, що тоді відбувається в лісі? Зниклі безвісти туристи, сліди крові?

Раптом його обличчя набрало серйозного, трохи схвильованого виразу.

— Ми прагнемо виконати своє завдання, Белло. Намагаємося захистити людей, але хтось завжди на крок нас випереджає.

— Захистити їх від чого? Невже там і справді водяться ведмеді?

— Белло, люба, ми захищаємо людей тільки від одного — від наших єдиних ворогів. Ми існуємо тільки тому, що існують вони.

Я дивилася на Джейка кілька секунд, перш ніж до мене дійшов зміст його слів. Тоді кров відлила мені від обличчя, а з губ зівався німий крик.

Він кивнув.

— Я гадав, що ти єдина зі всіх людей зрозумієш, що діється насправді.

— Лоран, — прошепотіла я. — Він досі тут. Джейкоб двічі кліпнув і схилив голову набік.

— Хто такий Лоран?

Я спробувала хоч якось втихомирити хаос у голові, щоб відповісти.