Розділ 21 Вердикт

Вердикт

Ми опинилися в яскраво освітленій приймальні. Стіни тут були білі, підлога вкрита килимами сірого промислового кольору. Звичайні флуоресцентні лампи прямокутної форми рівномірно розміщувалися на стелі. Тут було набагато тепліше, за що я була невимовно вдячна. Ця кімната здалася мені дуже приємною після темряви похмурих кам’яних переходів.

Здається, Едвард не поділяв моєї думки. Він похмуро дивився в інший кінець кімнати на маленьку, закутану в чорний плащ фігурку, яка стояла біля ліфта.

Він легенько підштовхнув мене вперед, Аліса йшла поруч. Важкі двері з шумом зачинилися за нами, а тоді їх замкнули на засув.

Джейн чекала біля ліфта, однією рукою притримуючи для нас двері. На її обличчі застиг байдужий вираз.

Ми опинилися в одному ліфті з трьома вурдалаками, які належали до сім’ї Волтурі. Здається, вони трохи розслабилися і розстібнули плащі, дозволивши каптурам вільно впасти на плечі. У Фелікса та Деметрі шкіра мала злегка оливковий відтінок — це здавалося дивним, адже всім відомо, що вампіри вирізняються неймовірною блідістю шкіри. Темне волосся Фелікса було коротко обстрижене, а у Деметрі розсипалося по плечах. Райдужні оболонки їхніх очей були темно-червоні по краях і поступово темніли, аж поки не ставали чорними по центру. З-під плащів визирав сучасний одяг пастельних тонів, зовсім не примітний на вулиці. Я забилася в куток ліфта, щосили притулившись до Едварда. Його рука досі розтирала мою. Він не зводив очей із Джейн.

Поїздка ліфтом була короткою; ми вийшли й опинилися в кімнаті, яка нагадувала шикарний офіс. Стіни були обшиті дерев’яними панелями, підлога вкрита товстими темно-зеленими килимами. Тут не було жодного вікна, але повсюди висіли величезні, яскраво освітлені пейзажі сільської місцевості Тоскани, немов на заміну вікон. По всій кімнаті затишними групками були розставлені маленькі диванчики, обтягнуті світлою шкірою, на полірованих столиках красувалися кришталеві вазочки з різнокольоровими букетами. Запах квітів викликав у мене асоціації з похоронним бюро.

У центрі кімнати стояв високий полірований стіл червоного дерева. Я заклякла на місці, здивовано роздивляючись жінку, яка за ним сиділа.

Вона була висока, з темною шкірою і зеленими очима. В будь-якій іншій компанії вона здавалася б дуже вродливою — але не в цій. Тому що вона була такою ж людиною, як і я. Мені було невтямки, що ця звичайна жінка тут робить, поводячись так невимушено в оточенні вурдалаків.

Вона чемно усміхнулася і вийшла нам назустріч.

— Доброго дня, Джейн, — мовила вона.

Здається, вона зовсім не здивувалася, побачивши Джейн і її компанію. Вона не звернула уваги ні на Едварда, який стояв посеред кімнати з оголеними грудьми, а його шкіра ледь помітно поблискувала, відбиваючись на стінах білими сонячними зайчиками, ні на мене, розпатлану й, напевно, бридку. Джейн кивнула.

— Добридень, Джанно.

А тоді рушила до подвійних дверей в іншому кінці кімнати, ми попрямували за нею.

Проходячи попри стіл, Фелікс моргнув Джанні, і вона вдоволено захихикала у відповідь.

Потойбіч дерев’яних дверей була ще одна приймальня. Нас зустрів бліденький хлопчина у світло-сірому костюмі. Він був так схожий на Джейн, що можна було подумати, що він її брат-близнюк. Його волосся було темніше, губки не такі пухкенькі, але він був такий самий вродливий. Він вийшов нам назустріч. Підійшовши до Джейн, він усміхнувся.

— Джейн!

— Привіт, Алеку, — мовила вона, обнявши хлопця. Вони двічі поцілувалися в щоки. Тоді він подивився на нас.

— Тебе послали по одного, а ти привела двох… із половиною, — зауважив він, дивлячись на мене. — Хороша робота.