Чорна неділя
У березні, року Божого 1918-го, випав тиждень, що вмістив у себе більше пекучих людських страждань, аніж будь-які інші сім днів за всю історію світу. І був день упродовж того тижня, коли ціле людство здавалося розіп’ятим на хресті; того дня вся планета стогнала в агонії; усюди серця людей завмирали від страху.
Той день в Інглсайді почався спокійним, холодним і сірим світанком. Пані Блайт, Рілла та панна Олівер збиралися до церкви, намагаючись вірою і надією втамувати тривогу в душі. Лікаря Блайта не було вдома — щойно після опівночі його викликали до Марвудів, у Верхній Глен, де юна солдатська дружина мужньо боролася, щоби принести у світ життя, а не смерть. Сьюзен сказала, що лишиться вдома — а вона вельми рідко пропускала церковну службу.
— Але сьогодні, пані Блайт, дорогенька, ліпше мені не ходити до церкви, — заявила вона. — Якщо я побачу там святобливий і задоволений вираз Місяця з Баками — як завжди, коли він думає, що гуни перемагають, — боюся, терпець мені лусне, і я, забувши про манери, шпурну в нього Біблією чи молитовником, а отже, геть осоромлю себе й оскверню священну будівлю. Ні, пані Блайт, дорогенька, не піду я до церкви, доки справи на фронті поліпшаться, а тим часом молитимуся собі тут.
— Мабуть, я теж могла б залишитися вдома, хоч церква мені сьогодні неабияк зарадить, — мовила панна Олівер, ідучи поруч із Ріллою закам’янілим від морозу путівцем. — Я можу думати лише про одне: чи тримається лінія фронту?
— Наступної неділі Великдень, — мовила Рілла. — Що він сповістить нам: смерть чи життя?
Того дня пан Мередіт вибрав для проповіді текст: «Хто витримає до останку, той спасеться»[100], і натхненні слова його бриніли надією й певністю. Рілла, глядячи на меморіальну табличку на стіні понад лавою — «Світлій пам’яті Волтера-Катберта Блайта» — відчула, як душа її підноситься над страхом і сповнюється відвагою. Неможливо, щоб Волтер наклав головою намарне. Він мав дар провидця й передбачав перемогу. Вона буде вірити, що французи втримають лінію фронту.
У цім оновленім гуморі вона повернулася із церкви додому майже весела. Решта мешканців Інглсайду, так само всміхнені й сповнені надій, увійшли до передпокою. У вітальні не було нікого, крім Джимса, що заснув на канапі, та Дока, який сидів на килимку перед каміном «у тиші понурій, безслівній»[101] із надивовижу гайдівським виразом. Не було нікого й у їдальні… і, що найдивніше, стіл не був накритий до обіду. Де ж Сьюзен?
— Невже вона захворіла? — стривожено вигукнула пані Блайт. — Уранці я здивувалася, що вона не хоче піти до церкви.
Аж тут відчинилися кухонні двері й на порозі постала Сьюзен з таким мертвотно-блідим обличчям, що пані Блайт налякано скрикнула:
— Сьюзен, що сталося?!
— Британську лінію фронту прорвано й німецькі снаряди падають на Париж, — глухо сказала Сьюзен.
Три жінки, що стояли перед нею, нажахано перезирнулися.
— Це неправда… ні, — пробелькотіла Рілла.
— Це… це безглуздя, — мовила панна Олівер і зайшлася жахливим сміхом.
— Сьюзен, хто вам сказав… коли надійшли ці новини? — озвалася пані Блайт.
— Півгодини тому був телефонний дзвінок із міста, — мовила Сьюзен. — Там дізналися вчора вночі. Телефонував лікар Голланд — він і сказав, що, на жаль, це достеменна правда. Відтоді, пані Блайт, дорогенька, я не робила нічого. Даруйте, що обід не готовий. Це вперше я так занедбала свої обов’язки. Якщо ви зачекаєте, я швиденько щось приготую. Проте, боюся, картопля мені геть згоріла.
— Обід! Ніхто не хоче обідати, Сьюзен, — панічно скрикнула пані Блайт. — О, це неймовірно… це, мабуть, поганий сон!
— Париж утрачений… Франція втрачена… війна програна, — задихано проказувала Рілла, геть утративши всяку надію, певність і віру.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рілла з Інглсайду» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 28 Чорна неділя“ на сторінці 1. Приємного читання.