I
Пан Казимир із своїм гостем, двоюрідним братом Владиславом, сиділи у садку в збудованій у східному стилі альтанці, пили густий і холодний – просто з льоху – грушевий узвар, розмовляли. Пан Владислав приїхав третього дня. Це був пухкий, м’який, череватенький панок років сорока, з сивуватим чубом, який вився на скронях, чималим, у червоних прожилках носом, тонким голосом і вишуканими манерами. Любив поговорити про речі високі, про римських цезарів, походи Александра Македонського, хоч сам був людиною цілковито цивільною і посідав уряд скарбника луцького магістрату.
– Лиха це річ… старість, – мовив пан Владислав, у очах якого чаїлася сумна думка, і відсьорбнув з великого пузатого кухля. – Дуже лиха.
– Ти начебто не такий вже й старий, – заперечив пан Казимир.
– Маю на мислі не кволість і хвороби тіла – інше.
– Що ж саме? – запитав Казимир і посміхнувся. – Чим вона тебе лякає?
– Не лякає, а смутить. Молодість – вона щира й безбережна. Може пожертвувати життям задля якоїсь мети або заради когось іншого. А старість – зроду-віку. Та й не в самій жертовності суть.
– А в чому? – знову посміхнувся Казимир, якого тішила ця розмова, як, буває, тішить людину гарна оповідка.
– В тому, що вона не вірить у щось таке, заради чого можна принести жертву.
– А для чого її приносити, – сказав Казимир. – Викинь всі ці дурниці з голови й живи. Живи, поки можеш. Поки можеш випити й з’їсти. Кохати дівчат…
– А що ти називаєш коханням? Отих своїх…
– Білогрудих лебідок…
– Так вони ж, мабуть, бридують тобою?
– Нехай спробують, – ощирив у посмішці зуби Казимир. – Та й чого їм бридувати? Я ще того… при здоров’ї. І живуть вони ліпше од інших хлопок. В полі не працюють.
– Якщо це життя, – промимрив Владислав і пухкою білою рукою роздушив комара, тільки червона пляма лишилася на щоці. – До речі, а де твої Ядвіга і Адам?
Казимир поморщився на Владиславову нетактовність.
– У Кракові. Де ж іще? Адам у колегіумі…
– А Ядвіга?
– Я їй не забороняю жити, як вона хоче. Тільки сюди їй потикатися зась. – Казимир підвівся. – Ходімо звідси, поки нас не з’їли комарі. Отаке кляте місце, гарне й кляте: все літо тнуть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яса. Том 2» автора Мушкетик Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять четвертий“ на сторінці 1. Приємного читання.