TextBook По нагрітій сонцем бруківці поспішав маленький сірий звірок. Вулиці були безлюдні, на початку кожної стояла людська голова на кам'яному постаменті. Біля під'їздів деяких будівель лежали кам'яні леви, створюючи видимість охорони. Рідкісні дерева, що піднімались із земляних лунок, пробитих у суцільній бруківці, мали вигляд чахлий і хворобливий. їх салатові листочки були немов вирізаними з паперу і підклеєними до гілок. І все-таки місто здавалося звірку веселим і радісним. І біг звірок далі, радіючи присутності сонця та відсутності людей.
Ласкаве блакитне небо ніби теж чомусь раділо. Мабуть, присутності сонця та відсутності хмар. І звірок, зупиняючись іноді на якому-небудь перехресті й озираючись на всі боки, кидав свій погляд і туди, в ласкаво-блакитне небо. І мовби дарувало воно йому в подяку за погляд іще більше сили. І продовжував звірок свій біг по нескінченному й безлюдному місту, не відчуваючи втоми.
А коли зупинився на черговому перехресті, то зловив носиком запах вітру, який віяв із вулиці, що йшла праворуч. І впізнав він у цьому запаху море. Згадав далеке море, від якого він давно пішов. Воно теж мало такий запах.
І, звернувши з вулиці, звірок побіг по прогрітій сонцем бруківці назустріч цьому вітру. Побіг, уже не зупиняючись на перехрестях. Але й ця вулиця була нескінченною. І проносилися повз нього такі самі людські голови на кам'яних постаментах, неживі леви та чахлі дерева. А вулиця все продовжувалась і продовжувалась, повільно піднімаючись до вже видимого кам'яного горизонту, і там далі, переваливши за нього, йшла вниз, підкоряючись закону про округлість землі.
35
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бікфордів світ» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „34“ на сторінці 1. Приємного читання.