Ніч підкралася якось зловісно і невідступно, накочується сірими хвилями туману, що клубочиться за вікнами, химерно звиваючись. Здається, тисячі м’яких лап безсило тиснуть на вікна і скляні двері. Десь там, далеко, кричить нічний птах, розтинаючи тишу своїм моторошним покликом. А коли стихає, то тиша стає ще нестерпнішою.
Вони сидять у холі. Крісел вистачило на всіх. Вони розвернули крісла так, щоб сидіти обличчям до скляних дверей і вікон-вітрин. Сьогодні вони повинні зазирнути в очі своїм страхам. Вони так вирішили, бо скоро настане час Великого Нічного Полювання. Вони зсунули крісла, всілися і взялись за руки.
З туману виринула невеличка постать і забарабанила долоньками по склу.
— Пустіть мене, будь ласка! За мною женуться! Я заблукала — і за мною хтось женеться!
Це дівчинка років десяти. Маленька худорлява постать, тонкі, майже прозорі ручки, розкішне каштанове волосся кучерями спадає їй за плечі. І великі сумовиті очі — світлі й прозорі, сповнені страху і прохання.
— Впустіть мене! Мені так холодно! Пожалійте мене, впустіть!
Семеро непорушно сидять у кріслах. Вони твердо знають: Ті, що приходять уночі, вже не є людьми. Чиїсь руки хапають дівчинку, і вона кричить від жаху, а в її шийку вгризаються ікла. Голівка її відкинута, очі згасають.
— Ми не впустили дитину — і її вбили в нас на очах! — Віка б’ється в істериці. — Що ми наробили? Ми не впустили ту малу, а вона ж так просилася, так кричала…
— Припини істерику, ідіотко, — Рита сердита, аж люта. — Ти що, не розумієш? Нам тиснуть на психіку. Зараз ще Катя з’явиться.
— Тіпун тобі…
— Ви всі помрете! Всі помрете! І я вип’ю вашу кров, я приведу вас до Нього, і він вгамує свою спрагу…
— Наврочила таки.
Катине обличчя бліде і страшне. Вона стоїть у дверях, та не може зайти. Тому вона просто дивиться крізь скло, і в очах її спрага та лють. Навколо очей залягли чорні тіні, в зіницях спалахують червоні вогні.
— Вона й до того не була красунею, а зараз просто огидна, — Ліка підводиться. — Не знаю, як ви, а я піду спати. Ця вистава нудна і одноманітна, режисер — нездара, акторський склад нікуди не годиться, а Катя в ролі Касандри досить непереконлива. Дайте мені гнилий помідор — і я шпурну його в її пику.
— Ліко, як ти…
— Що, Віко? Як я не боюсь — ти про це питаєш? Я боюсь, але знаєш, я вже втомлююсь. Скоро я звикну до наших нічних красунь і перестану боятися. Ми, власне, всі звикнемо.
Вони піднімаються сходами і розходяться по кімнатах. Аліна вмощується під ковдрою, спраглі Мар’янові уста торкаються її плеча.
— Припини. Глянь туди.
У вікно зазирає Катя. Вона вже нічого не каже, не стукає, вона просто дивиться у кімнату, і Аліна розуміє, що вона все бачить. Але Ліка має рацію, всьому є межа. І страхові теж. Тому вона обіймає міцну шию Мар’яна, ховаючи в нього на грудях обличчя, і засинає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інший вид» автора Сєрова А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „20“ на сторінці 1. Приємного читання.