Розділ «Подяки»

Щойно ви прочитали історію, сюжет якої – плід творчої уяви автора. Сподіваюся, ви не нудьгували, читаючи цю книгу. Були моменти, де ви усміхнулися чи пустили сльозу. Але напевне ви, мої улюблені читачі, також не лишилися байдужими до реального часу, в якому розгортаються події роману.

Сюжет – вигадка. Радянська Україна, в якій усе це відбувається, – на жаль, ні. Поміщати вигаданих героїв у справжні реалії – складник мого творчого методу, мого світогляду журналіста і моя письменницька позиція. Мені не близька фантастика як жанр. Проте машина часу постійно спокушає. І це – єдиний прилад, вигаданий фантастами, який хотілося б мати й час від часу використовувати суто з пізнавальною метою. Якщо ви, читаючи цей роман, змогли перенестися на машині часу на три десятки років назад і згадали або відкрили для себе ту дивну епоху, котра, вірю, вже ніколи не повернеться і стала Історією, я вважатиму поставлене перед собою надзавдання виконаним.

У романі «Червоний», котрий вийшов у «Клубі Сімейного Дозвілля» раніше, я спробував перенести вас далі – у другу половину 1940-х років. Намагаючись по змозі бути так само точним у спробі відтворити характерну для тих часів похмуру атмосферу тотального страху, що панувала у країні, я консультувався з істориками, старшими людьми, чиї дитинство і юність припали на описаний період, і вивчав тогочасну періодику. Це все, зібране докупи, дало несподіваний ефект присутності: читачі не просто виявили довіру до написаного та визнали його правдивим, а й почали власні дослідження описаної епохи – аби переконатися, де автор помилився, а де відтворив чисту правду.

Аналогічним шляхом я пішов, пишучи про 1981-й. Того року мені виповнилося одинадцять, і більшості з описаного в книзі тодішній радянський шестикласник пам’ятати і критично оцінювати просто не міг з огляду на вік. Дещо ускладнювало ситуацію місце народження: у місцевості, де відбуваються основні події «Таємного джерела», я не зростав, уперше побував на Тернопільщині вже в студентські роки, в часи агонії СРСР. Через те моїми шпаргалками насамперед стали місцеві газети: комуністичні «Вільне життя» (орган Тернопільського обласного комітету Компартії України й обласної ради трудящих) і «Червоний прапор» (орган Рівненського обкому Компартії України), а також «Ровесник» (орган Тернопільського обкому ЛКСМ України). Усі деталі, що доповнюють сюжет, а також більшість згаданих у тексті фактів і випадків радянського повсякдення – звідти. Також допомогла дещо згадати книга Віталія Баканова «Забытые страницы киевского быта».

Та найбільш корисними виявилися ваші консультації.

Саме ваші: працюючи над романом, я чи не вперше в Україні відкрито звернувся по допомогу через соціальну мережу Facebook. Адже сам я ніколи не жив і навіть до пуття не бував у селі, тим більше – західноукраїнському, не викладав історію КПРС, не служив у Афганістані, не ходив на танці до сільського клубу… Загалом повз мене пройшло багато чого цікавого й напевне корисного.

На заклик відгукнулися десятки людей, знайомих і незнайомих. Отож завдяки саме їхнім, тобто – вашим порадам, коментарям та історіям, написаним у «приват», не така вже й далека радянська Україна зразка 1981 року була зібрана буквально по деталях, дрібках, піщинках. А сюжет перестав відбуватися в картонних декораціях, набув того об’єму, до якого я йшов. Та навіть змінив придумані раніше повороти на логічніші і правильніші відповідно до згаданих реалій та модельованих ситуацій.

Отже, на виході ви прочитали роман, написаний, без перебільшення, всім миром. Відповідно дякую моїм Facebook-френдам, котрі витратили на мене час:

Сергій Ухачевський, Вікторія Стах, Юрій Лисенко, Роман Шута, Юрій Камаєв, Радій Радутний, Василь Чепурний, Олена Вторих, Ніна Даценко-Сало, Віктор Уколов, Вікторія Склярова, Лариса Гончаренко, Оксана Безрутченко, Тетяна Риженко, Ростислав Мельників, Олена Вторих, Василь Кузан, Михайло Павлик, Алевтина Шевченко, Олена Вітер, Віра Ольховська та всі інші, хто просто позитивно реагував на такий заклик.

А. К.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!