Розділ «21»

Жорік мав велику силу волі і знав, як нею користуватися, інакше як би він жив? Втрапивши з одного оточення в інше, скрадався негостинною місцевістю з одним бажанням — поїсти.

З харчів надибав лише дохлу рибину біля берега, однак вогню розводити не став, а, напруживши всі енергетичні поля навколо шлунка, згриз її, не вдаючись до кулінарних відчуттів.

Однак це лиш загострило голод, що починав панікувати, а Жорік остерігався третього оточення, а там точно не нагодують, і проклинав цю гібридну війну на чому світ стоїть.

Вночі, коли всі пахощі влягаються спати, харчові набувають особливої сили, тим паче, що духм’яніло явно казарменим меню, до якого в бійця були натреновані почуття.

Повзучи туди як на компас, Жорік знешкодив розтяжку з гранатою й дуже втішався, адже тепер був бодай при якійсь зброї.

...Солдатик міцно спав на посту, густо сопучи вечірніми сардельками, й Жорік не став уривати йому сну, доки не знайде пахучого харчоблока.

Нюх у темряві, бувало, діє краще за зір, отож, намацавши ним польову кухню, він здобув центр кулінарних спокус.

Звісно, там все було вилизано, бач, ніхто не потурбувався про юного диверсанта, він обмацав надією все, що тут було, однак вражі кацапи не лишили бодай шкуринки хліба, тільки самий аромат гречаної каші з сардельками.

Носом зачув питний бак і нарешті наповнився донесхочу.

Потім, одпоровши шеврона на рукаві, видобув секретного пенальчика, тут була не лише символіка із зображенням невинної гілочки укропа, а й потаємний вміст — пігулки, які йому подарувала Тося, коли вони зустрілися біля штабу:

— Ти кілер, пробач, тобто розвідник, тобі це згодиться.

Обережненько одтулив голову китайської ящірки на пеналі і втрусив у бачок чимало пігулок, сказано: диверсант; хоч і є повір’я — не можна плювати в криницю, однак народна мудрість мовчала про ціанід.

Вода трохи пожвавила силу волі, зір поліпшився, й хлопець помітив світло.

То світився напис:

«Призраки».

Ну, звісно, синього флуоресцентного кольору, як і належить на пересувній казармі, склепаної з броньових листів, окрім напису її вночі видавало ще потужне сите хропіння, що просочувалося крізь вентиляцію.

Не втримався, аби не плюнути в напис «Призраки», потім, крекнувши, вийняв парашу з біотуалету, звісно, аби не порушувати армійського порядку, плюнув туди наостанок ще раз:

— Прізракі, блін.

Ще за мирного часу він був дуже начитаним хлопцем, змалку його дуже хвилювала загадка «Дорожньої кімнати» Едгара По, де стався незрозумілий злочин усередині замкнутої кімнати; й Жоріку несподівано блиснула думка, що він щойно повторив давній літературний подвиг засновника детективного жанру.