Розділ 8

— Це нас гукають? — поцікавилася Галка.

— Собак, — буркнув у відповідь Богдан.

— Слухай, а ти нормально можеш сьогодні говорити? — Зобразилася дівчина, і страус тут же сердито клацнув дзьобом убік кривдника.

— А для чого ж таке питати? — мовив той беззлобно. — Хіба не ясно — тут, крім нас, нікого нема.

— А він тоді звідки взявся? — подав голос Данило.

Як завжди, його запитання виявилося найлогічнішим. Бо людину в човні ніхто з трійці раніше не помітив.

Судячи з голосу, кричав не дорослий чоловік. Глянувши з-під руки, Богдан підтвердив:

— Там пацан якийсь. У човнику. Сюди гребе.

— Наче з-під землі взявся, — погодилася Галка. — Тобто, мов з-під води виринув.

Човняр і справді наближався до берега.

Данило наморщив лоба, потер перенісся.

— Я б не шукав загадки там, де її нема, — мовив нарешті, не зводячи очей із незнайомця в човні.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Нічого. Тільки те, що ти почув, Богдане, — тепер Данило розвернувся до нього, торкнувся пучкою вказівного пальця свого лівого ока. — Нам сонце світило сюди, коли ми йшли. Море — ліворуч. Світить з боку моря. До того ж у нас інша мета, ніж зирити в різні боки. І взагалі — чому його поява так вас напружила? Це ж морське узбережжя! Тут люди мають човни, спускають їх на воду і плавають!

— Ходять, — машинально виправив Богдан.

— Куди ходять? — не зрозумів Данило.

— У море — ходять. Це в ставку плавають. Мені так один тип у селищі пояснив.

Тим часом човен підійшов до берега зовсім близько. Тепер можна було розгледіти човняра краще. Справді, хлопчина, чорнявий, коротко стрижений, точніше — зовсім голова поголена, під машинку. Ніс задовгий, навіть здалеку помітно. Стрибнувши в воду й занурившись по пояс, голомозий носань пішов, волочачи човен за собою, а коли врешті виволік на берег і загнав на прибережний пісок, Богдан не стримався — вигукнув:

— Та це ж він!