Розділ 28

У якому Данило, Богдан та Капітан нічого не підозрюють

Тим часом команда «Рибки» працювала злагоджено.

Звичайно, ніхто з членів маленького екіпажу й гадки не мав, які події сталися на березі. їх усіх загалом більше турбував успіх їхньої підводної Одіссеї. Дуже хотілося, аби цього разу підводна експедиція вдалою вийшла. Бо якщо й тут прокол, третьої спроби може й не бути.

Тобто Данило в теорії припускав: десь тут може бути, навіть напевне є, бухта, й не одна, де можна знайти залишки старого храму. Античного, православного, мусульманської святині — та хіба мало храмів було, є і буде? Але щось підказувало Данькові: в такому разі доведеться починати взагалі з самого початку. Можна сказати, з нуля.

А існує ж якийсь ворог, не раз згадуваний Капітаном, хоч так і не названий конкретно. Цей ворог напевне не дрімає. Не дарма сивий дивак квапиться. Напевне знає і відчуває щось більше, ніж хлопці. Бо він у цій історії давно, з самого народження. Таємниця підводних скарбів у спадок йому перейшла. А вони ж із Богданом знають про це лише третій день. Тож довіряють його інтуїції безмежно. Якщо відчуває Капітан — ворог дихає в потилицю, то розуміє, що каже.

Цього разу всі швидко зайняли свої місця. Задраїв Капітан люк «Рибки», чомусь перехрестився. Не стрималися хлопці — так само перехрестились. Не те, щоб наслідуючи сивого дивака: щиро в обох вийшло, відчули — треба це зробити. Потім сів Капітан на своє місце, взявся руками за ручки-важелі, глибоко зітхнув.

І знову, як учора, замиготіли в півтемряві довгі худі руки сивого дивака. Звичними рухами оживив своє творіння, загув човен, легенько гойднувся, почав занурюватись. Тиснуть сильні пальці на кнопки, блимають лампочки на панелі приладів, клацають вмикачі, миготять — не встигнеш за ними навіть стрімким поглядом молодих очей! — всілякі ручки-важелі, міцно і впевнено пораються з кермом.

Поволі виплив човен із бухти. А тоді Капітан додав швидкості, взяв курс, звірившись із лоцманською картою, і «Рибка» попливла, опустившись не на саме дно, а приблизно на половину передбаченої конструктором глибини, — так рухатися легше й швидше, маневреність зберігається, не тисне згори важка товща моря.

Не розмовляли. Усі троє стежили за приладами, затамувавши подих. Хлопці навіть у невеличкі кружальця ілюмінаторів не вдивлялися. Хоч все одно нічого б не розгледіли, та однак цікаво. Час спливав непомітно. Не встигли, здається, піти під воду, як ось уже й електронний навігатор пискнув: Грецька бухта прямо по курсу.

Як зайшли на дно бухти, Капітан збавив оберти гвинтів. Човен пішов повільно, обережно, ніби ретельно обшукував, обмацував під собою, намагаючись нічого не пропустити. На дно, звісно ж, не спускався, далі тримався над ним на певній відстані. Все ж таки це субмарина, а не тральщик. Тим більше — не плуг, щоб морське дно грубо орати.

Аж раптом локатор просигналив. Данило з Богданом вп’ялися очима в зелену цяточку, що блимала на потрібному приладі. Капітан зовсім стишив хід, намагаючись не проскочити повз потрібне місце.

— Півградуса ліворуч, — самими губами прошепотів Лановий, а Майстренко для певності обережно торкнувся пальцем заскленого кружальця, під яким бився пульс локатора.

— Бачу, хлопчики мої дорогі, бачу, — теж півголосом мовив Капітан, переклав кермо на потрібний курс, виправився, вирівняв, пішов у заданому напрямку.

Сигнал підсилився. Що далі рухалася «Рибка», то сильніший і чіткіший він ставав. І враз запікало голосно, впевнено, так, ніби прилад сам вимагав: отут, стійте тут, нікуди з цього місця, припливли.

— Є! — вигукнув Богдан. — Є! Є, Капітане наш дорогий!

— Рано радієш, — суворо відповів той, хоча видно, що й сам зрадів не менше. — Поки ми не знаємо, що саме там є, не будемо себе надіями тішити.

— Надія завжди повинна бути, — зауважив Данило.

— Що більша надія, то сильніша гіркота, коли вона не збувається, — прорік Капітан, хоча відразу ж погодився вже інакшими, простішими словами: — Але ж правий ти, розумнику мій дорогий! Без надій нічого не буває. Всі ми робимо щось із надіями. Так що давай, Богдане, сідай на своє коронне місце. А ти, Даньку, гляди, аби «Рибка» далеко звідси не відпливла. Готові?

— Так, пане Капітане! — відповіли хлопці тихим хором, аби луна не пішла тісним черевом «Рибки».

Данило примостився біля приладів. Богдан швидко зайняв Капітанове місце, руки звично стисли вже знайомі ручки-важелі. Човен трохи гойднувся, втративши впевненого керманича, та Богдан не розгубився, швидко виправив ситуацію, втримав «Рибку» на плаву, взявся за кермове колесо. Капітан тим часом уже начепив акваланг, встромив до рота гумовий загубник, перетворившись на підводного мешканця, махнув хлопцям рукою і зник у відсіку, за яким був люк, що вів на морське дно.