Розділ 8

— Хто, ми? — Данило трошки здивувався надто різкій зміні теми розмови.

— Ну, ти ж запитав, де це в вас такий магазин. Я про Київ згадав. Отже, ви, мабуть, київські.

— Не всі, — вставила Галка. — Ми з Футболом з Полтавщини.

— Теж непогано, — кивнув Паша, лише тепер зацікавлено глянувши на страуса. — Нашим, у селищі, твоя пташка давненько спокою не дає.

— Ми вже знаємо, — вставив Богдан. — Один ваш тип ледь не отримав недавно по гепі.

— Я й це бачив, — признався голомозий Павло, і далі заговорив, наче сповідався, наче в гріхах признавався та тяжкого каменя скидав з плечей. — Із страуса все почалося. Нічого поганого не робив і не хотів, їй-богу! Просто стежив за вами і пташкою, а підійти боявся.

— Нас боявся? — здивувався Данило.

— Взагалі боявся. Характер у мене такий… Сам собі дивуюся. Аби не ці пригоди сьогоднішні, хтозна, чи стало б духу підійти.

Трійця перезирнулася.

Не змовляючись, усі знизали плечима. Навіть Футбол висловив здивування, клацнувши дзьобом. Не розумів птах, як це так: хочеш познайомитися з тими, хто тобі цікавий, а сміливості не набираєшся.

— Давай від самого початку, Паво, — взяв ініціативу Данило Лановий. — По-перше, я — Данько, він — Богдан, це — Галка і Футбол. Для друзів — Футбик. Отже, будемо знайомі. Сам бачиш» страшного нічого не сталося, ні від кого шматочок не відвалився. По-друге, ти, виходить, стежив за нами увесь час із моря. Ми тебе не бачили або, скоріше за все, уваги не звертали. Ти ж завдяки своєму чудо-біноклю міг бачити нас із великої відстані. Так я розумію?

— Ага, — кивнув Павло.

— Не скажу, що мені подобається таке таємне стеження. Але нема, як кажуть, лиха без добра. Хоча твоя цікавість до нашої компанії не аж таке лихо. Але мене інше цікавить: ти цілий день за нами стежиш сьогодні?

— Робити ж нема чого, — розвів руками хлопець. — Канікули. У нас тут, у селищі, з розвагами не дуже. Ось якби мені ще човен до бінокля, дав би собі раду на ціле літо!

— Замучив ти, лисий, зі своїм човном! — роздратовано кинув Богдан. — Товчеш одне… Чим цей поганий?

— Цей? — Паша озирнувся на човна. — Саморобка. Далеко в море на ньому не підеш. Мучився з ним увесь минулий рік, не повірите!

— Чому ж — повіримо, — мовив Богдан. — Але ж ти зробив його своїми руками! Ось Лановий у нас, наприклад, цього не може.

— А ти сильно можеш! — розсердився Данило. — Хоч прізвище у тебе Майстренко, а що ти сам змайстрував? Ану, розкажи чи покажи? Шпаківню, яку ми цієї весни вішали в дворі? То це ти моєму татові молотка подавав!

Почервонів Богдан. Стислися мимоволі кулаки. Знаючи його норов, Галка тут-таки втрутилась.

— Знайшли за що сваритися, півні! Як не те, то друге! Тільки щоб погризтися. Це, Паво, їм нема куди себе подіти! Енергія через край! А ти молодець, що сам човен зробив! Ніхто з них цього не зміг би!