Розділ 8

Богдан розціпив кулаки і запитав:

— А чим цей човен поганий?

— Під вітрилом не піде. Мотор постійно глухне. Правда — постоїть трохи — і знову заведеться. Взагалі — старий, латаний, зібраний з різних шматків… Хочу великий, гумовий і міцний. Такий, як на військових кораблях. З потужним мотором, щоб хвилі розсікати. Ох, як би я гасав на ньому!

Хлопець навіть примружився і аж губами заплямкав, наче їв щось смачненьке. Видно, не вперше тішив і мучив водночас власну уяву. Та Данило знову повернув розмову в потрібне йому русло.

— То буде колись. А зараз мене інше цікавить, Паво, — він націлив на човняра вказівний палець. — Ти стежив за нами з моря. Потужність бінокля дозволяла бачити все, що відбувалося. Бачив, як у нас хотіли вкрасти страуса?

— А чого ж бачив. І як Богдан за катером кинувся, і як з пірса шубовснув, і як потім..

— Стоп! — жестом зупинив його Данько. — Ось тут докладніше. Що то за катер знаєш?

Якщо Павло й вагався з відповіддю, то дуже недовго.

— Ні. У нас у селищі таких нема. Військовий — точно, я в таких речах шарю. Тут же база військова недалеко…

— Потім про це. Того, хто в катері, розгледів?

— Ми його краще роздивилися, — втрутився Богдан. — Упізнаю гада, навіть спиною відчую.

— Не про Тебе мова, — Данило вже перетворив розмову на допит, але вів лінію обережно й делікатно. — Павле, ти роздивився того чоловіка?

— Звісно.

— Знаєш його?

— Ні, — тепер хлопець відповів зразу.

— А коли все сталося, ти за катером стежив чи за нами?

— Спершу — за вами. А коли Богдан відпустив трос, почав дивитися за катером. Я знаю все, не дурний.

— Що знаєш? — не зрозумів Данило.

— До чого ти ведеш. Одразу б запитав, чи бачив, як ваш страус врятувався. Бачив, звісно. Це ще одна причина, для чого мені потрібні міцний човен і потужний бінокль. Вистежити його хочу.

— Кого — його?