Розділ 19

Важливий, у якому Капітан розповідає багато цікавого й загадкового про флот, загиблих героїв та скарби підводного човна

Сонце неквапом сідало.

Прокашлявшись, мов справжній лектор, Капітан вмостився зручніше, напустив на себе поважного вигляду (хоч зі своєю сивиною був і так доволі солідний на вигляд), заговорив:

— Що ви знаєте про Чорноморський флот?

Данило кілька разів чув від батька якісь історії про українські кораблі в Севастополі, тому збирався відповісти, хоч усе почуте так і лишилося для нього незібраною мозаїкою. Але, схоже, Капітан і не прагнув якоїсь відповіді, навіть не звернув на Данька уваги, вів далі, осідлавши свою хвилю:

— Нічого ви не знаєте про Чорноморський флот! Бо в школах, на жаль, про це не розповідають. А більше почути про українську флотилію вам і таким, як ви, ніде. Коли флот створили? Думаєте, зовсім недавно?

— Він завжди був! — вигукнув Богдан.

— Це тобі здається так, Данку мій дорогий! — заявив Капітан. — Але, — тут він підніс угору пальця, «майже сто років тому Україна мала шанс стати самостійною державою. І жили б ми зовсім не так, як живемо тепер.

— Краще? — вирвалося в Павла.

— Інакше, — спокійно відказав сивий Капітан. — І напевно таки краще. Але не будемо уявляти, як би було, якби все пішло інакше. Історія цього не любить.

— Правильно, — вставив Данило. — Мені тато завжди так каже.

— Ага-ага, правильно каже батько твій дорогий, — кивнув Капітан. — А тепер розкажу вам дуже коротко про те, що ви мусите знати для початку. Як стане цікаво — море книжок про це написано. Не кажучи вже про Інтернет, там не тільки іграшки безглузді є. Події, хлопчики, відбувалися ось як, — він кахикнув. — Три сотні років наша з вами Україна вважалася такою собі губернією. Околицею Російської імперії. Як і чому це сталося — окрема історія, ви й самі, мабуть, про це з підручників знаєте. Але майже сто років тому російська буржуазія скинула свого імператора.

— Знаю, була революція! — вклинився Данило, якому все ж хотілося показати себе освіченим хлопцем.

— Без крові обійшлося, — наголосив Капітан. — Крові досить було на війні, що тривала тоді в Європі. А вже навесні 1918 року та частина нашої країни, яка не була в складі іншої імперії — Австро-Угорської, заявила про бажання мати незалежність! І могла б її здобути! Українці активно почали домовлятися з новою російською владою. Та завадили російські ж більшовики. Малограмотний натовп, який назвав себе комуністами, захопив, хлопчики мої дорогі, у Росії владу зі зброєю в руках. І перше, що вони зробили, — вирішили створити нову імперію. Тільки вже свою, комуняцько-червону.

— Колір крові, — промовив Богдан швидше до себе, аніж бажаючи бути почутим.

— Або їхніх прапорів, — сказав Капітан. — І пішов цей червоний набрід на молоду Українську державу війною. Потопили наші землі в крові. Замісили на цій крові свою владу. Чи можна було боротися? Можна. Наші й опиралися, хто як міг. Чи були серед росіян ті, хто не вважав себе ворогами України? Були. Переважно серед культурних людей, котрі поважали прагнення інших. Ось тут і перейдемо до кораблів, хлопчики мої дорогі.

— Чорноморський флот? — озвався Данило.

— Правильно, молодець, — похвалив Капітан. — Флот же, скажу я вам, охороняє морські ворота держави. Нічого дивного нема в тому, що червоні, які почали набирати силу, вирішили посіяти паніку й розбрат серед моряків. Бо якщо дати флоту можливість об’єднатися довкола сильної ідеї, тоді вороги його не розклюють. Надто, хе-хе, міцний горішок. Ось так на більшості кораблів Чорноморського флоту почали підніматися наші жовто-блакитні прапори. Що стали робити на це комуняки? — глянув Капітан на принишклих слухачів суворо, явно чекаючи на відповідь.

— Зривати стяги! — випалив Богдан.

— Е, ні, то потім було. А на той час занадто просто й небезпечно для життя, — пояснив Капітан. — Вони іншу тактику обрали. Почали ходити з корабля на корабель і переконувати українських матросів, що їхні офіцери — вороги. Треба щоб самі матроси прапори зривали і замість них вішали червоні знамена. Так, ніби це все — заради свободи.