Феноген, а потiм Калинович, Соня i Пузир.
Феноген (сам). Бачив я комерчеських людей багато, а такого iдола, як Лiхтаренко, ще не доводилося бачить!
Входять на крильце Калинович, Соня i Пузир.
Пузир. Знаете, я б на вашiм мiснi з таким чудовим голосом у нротодiякони пiшов: вiчний i не важкий кусок хлiба!
Соня. Учитель гiмназiї, тату, бiльш обезпечений, нiж протодiякон.
Пузир. Нi, дочко, протодiякон i обезпече-ний бiльше, i якось виднiще мiсто!.. А приятно, приятно ви спiваєте. Отакий у мене був колись чабан: як заспiває, то всi плачуть!.. Що ж, неграмотний, - а вже я його вивiв би в дiякони. Ай спiвав, ай спiвав! Як заведе, бувало, "Он з-за гори, з-за лиману"… А-а! Чудово спiвав!
Калинович. Де ж i голосам буть, як не в народi. Що виростає на волi, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такi степи, що нагадують собою степ Гоголя?
Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!
Соня. Гоголь, тату, писатель; вiн в книжцi степ описав дуже гарно.
Пузир. Ха-ха! Який там в книжнi степ? От якби вiн побачив справжнiй степ без краю, па котрiм де-не-де мрiють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком землю укриває i шумить, шумить… Я всю молодiсть провiв у степу…
Калинович. А ви поетично малюєте степ… (До Сонi.) Талант!.. Прощайте!
Соня. Краще б ви поїхали нашими кiньми, правда, тату?
Пузир. А чом же такого спiваку та не одвезти!
Калинович. Спасибi! У мене є звощик.
Пузир. I весь час тут стоїть? Охота грошi тратить, певно, багато маєте… Ха-ха-ха!
Калинович (смiється). Буде з мене!
Пузир. Прощайте! Кланяйтесь начальницi гiмназiї - дуже приятна женщина, (Iдe.)
Калинович. Добре!
ЯВА XV
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хазяїн» автора Карпенко-Карий Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯВА XIII“ на сторінці 1. Приємного читання.