Розділ «ЄГИПЕТ»

ВСТУП ДО ЄГИПТОЛОГІЇ

• Стан джерельної бази

• Дешифрування Ієрогліфів

• Історія археологічного дослідження країни

• Хронологія та періодизація староєгипетської історії

• Природнокліматичні умови в країні

• Етногенез та ментальність населення

Стан джерельної бази

Дешифрування ієрогліфів

Найважливіші джерела з історії Дешифрування ієрогліфів Стародавнього Єгипту — писемні пам’ятки — "заговорили" лише в 20-х роках XIX ст. Так довго не вдавалося їх прочитати тому, що вчені прийняли на віру помилкове твердження античних авторів про відсутність в єгипетській ієрогліфіці фонем.

Європейські вчені підходили до розкриття таємниці ієрогліфічного письма крок за кроком. Так, у XVIII ст. було встановлено, що єгиптяни поміщали в овальні рамки-кар-туші імена царів, що від їхньої стародавньої мови походила мова коптів — пізніх єгиптян, які стали християнами. На початку XIX ст. англійський вчений-енциклопедист Томас Юнг висловив припущення, що єгипетська демотика — це скорописна форма ієрогліфічного письма. Він дешифрував кілька ієрогліфічних знаків і дійшов висновку, що єгиптяни користувалися фонемами, проте стверджував, що робили вони це виключно для передачі греко-римських імен, тому таємницю староєгипетського письма не розкрив. Знайти ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалося лише геніальному французькому вченому Ж. Ф. Шампольйону (1790-1832).

Природа наділила Ж. Ф. Шампольйона феноменальними лінгвістичними здібностями, працелюбністю і цілеспрямованістю. Ще в юнацькі роки він опанував грецьку, латинську, староєврейську, арабську, сирійську, арамейську, ефіопську, коптську, зендську, пехлевійську, санскрит та деякі інші східні мови і діалекти.

В дитинстві він захопився староєгипетською історією і в дванадцять років приступив до написання фундаментальної наукової праці "Єгипет за фараонів", за яку його в 16-річному віці обрали академіком.

У 1808 р. Ж. Ф. Шампольйон почав працювати над копією Розетського напису (оригінал зберігається у Лондоні). Чорну базальтову плиту з цим написом знайшов улітку 1799 р. на березі Розетського рукава Нілу один із учасників африканської експедиції Наполеона Бонапарта. Напис був двомовний (білінгва), виконаний трьома системами письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотикою та ієрогліфікою). Вчений переконався, що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського письма — ієратики з демотикою та ієрогліфікою). Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розетському тексті імен єгипетського царя Птоломея та цариці Клеопатри, Ж. Ф. Шампольйон 14 вересня 1822 р. прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараонів Рамзеса II і Тутмоса III і, таким чином, довів, що не лише греко-римські, а й єгипетські імена писалися з використанням фонем. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки — єгиптології.

Запропонований Ж. Ф. Шампольйоном метод прочитання ієрогліфів був принципово новим у науці, тому геніального француза справедливо назвали "батьком єгиптології". Справу Ж. Ф. Шампольйона продовжила плеяда інших талановитих учених. Вони глибше проникли в таємницю староєгипетського письма, виправили окремі лінгвістичні помилки Ж. Ф. Шампольйона, переклали й прокоментували майже всі відомі нині староєгипетські тексти.

Історія археологічного дослідження країни

Хронологія та періодизація староєгипетської історії

У системі літочислення старо давніх єгиптян не існувало ери. Відлік років єгиптяни починали староєгипетської історії заново після кожного перепису населення (він здійснювався раз у два роки) чи воцаріння нового фараона. До того ж до середини II тис. до н. е. вони вважали період з початку царювання фараона до наступного новорічного свята за повний рік. Фараони нерідко, ще за життя мали співправителів, тому протягом певного часу в державі володарювали одночасно два монархи, що ще більше заплутує хронологію. Одним словом, надійно датувати події староєгипетської історії — справа непроста.

Існує кілька методів складання абсолютної хронології староєгипетської історії. Найпростіший з них — використання царських списків. Ним користуються для періоду царювання IV—V династій, і полягає він в арифметичному додаванні років життя фараонів чи двірцевих чиновників, які змінювали один одного. Проте ці списки дійшли до нас із пропусками, до того ж одні з них містять особисті імена фараонів, інші — царські титули. Іноді єгиптологи дізнаються про те, коли жив той чи інший фараон, на основі його літератури чи особливості її написання. Вдаються єгиптологи також до синхронного методу — з’ясовують, хто з іноземних володарів був сучасником того чи іншого фараона. Протягом кількох останніх десятиліть вони широко використовують радіовуглецевий метод датування органічних рештків. Іноді на допомогу хронографам приходить особливість староєгипетського сонячного календаря. Річ у тім, що єгипетський календарний рік відставав від астрономічного на 1/4 доби. 3 цих часток доби впродовж 1460 років набігав додатковий рік. Це не залишилося, непоміченим єгиптянами, які звернули увагу, що раз у 1460 років початок їхнього календарного року збігався з появою на небосхилі яскравої зірки Сиріус (по-єгипетськи Сотіс). Такий збіг вони вперше зафіксували 20 липня 139 р. н. е. Користуючись цією датою, неважко підрахувати, що період Cуmica починався в 1321, 2781 та 4241 рр. до н. е. У староєгипетських текстах є згадки про те, за царювання якого фараона єгиптяни святкували схід Сотіса, тобто свій Новий рік. Єгиптологам вдалося вирахувати цю дату. Саме так було, зокрема, встановлено роки царювання Сенусерта III. Однак період Сотіса використовувався ними для складання хронологічних таблиць лише до епохи Середнього Царства, тобто до кінця III тис— початку II тис. до н. е.