Розділ «ЄГИПЕТ»

На відміну від долин Тигру та Євфрату, Нільська долина була багата на різноманітну промислову сировину. Природа наділила її невичерпними запасами будівельного каменю — рожевого граніту, піщанику, напівпрозорого алебастру, вапняку, базальту, кремінних порід, Порфиру, натрону (природна слюда, яку використовували для обробки льону та бальзамування) тощо. На схід від долини та в сусідній Нубії, яка здавна стала єгипетською вотчиною, існували багаті поклади золота. На Сінаї, тобто під рукою в єгиптян, були значні родовища мідної руди. По суті, їм доводилось завозити лише олово, срібло та кедрову деревину.

Таким чином, єгипетська цивілізація виникла й розвинулась у кращих природнокліматичних умовах, ніж месопотамська, проте аж ніяк не в ідеальних. По-перше, щоб освоїти дикі простори, єгиптянам довелося працювати не покладаючи рук. По-друге, природа виявилася надто щедрою для трудівника, вона не змушувала його дбати про технічне удосконалення праці. Староєгипетська цивілізація, хоч як це дивно, виникла на базі примітивної кам’яної індустрії. Саме географічний фактор спричинив істотний консерватизм і виняткову самобутність цієї цивілізації.

Етногенез та ментальність населення

Хто такі стародавні єгиптяни якою була їхня ментальність ? Судячи із стародавніх зображень, єгиптяни були людьми середнього зросту, широкоплечими, стрункими, спортивної статури. Чоловіки мали смаглявішу, ніж у жінок, шкіру, бо їм доводилося працювати в полі й, отож, більше смажитися на сонці. Єгиптологів завжди вражала разюча зовнішня схожість між стародавніми та сучасними єгиптянами.

Питання про етногенез стародавніх єгиптян ще не вийшло за рамки гіпотез. Єгиптологи найчастіше припускають азіатсько-семітське походження єгиптян, тобто вважають їх переселенцями з Месопотамії. Проте у старо-єгипегській мові, яку лінгвісти відносять до афразійської (семіто-хамітської) мовної сім’ї, налічувалося дуже багато несемітських слів, у зв’язку з чим серед фахівців побутує також думка, що вона, власне, не походить від семітських мов, однак має з ними спільного першопредка. Є прихильники концепції, згідно з якою стародавні єгиптяни як етнос утворилися шляхом змішання ряду тубільних племен Північно-Східної Африки (галла, сомалі тощо). Опоненти цієї концепції вказують на ту обставину, що стародавні єгиптяни ніколи не зображували себе темношкірими. Нині в єгиптологічній літературі зустрічається твердження, що стародавні єгиптяни — це, скоріше всього, етнічний феномен. Ніби підсумовуючи цю мозаїку поглядів, французький єгиптолог Крістіан Жак щиро зізнається: "Елементарна чесність змушує визнати, що ми не знаємо нічого певного про найдавніше населення Єгипту".

Стародавні єгиптяни були схожі на нинішніх не лише зовнішністю, а й своєю вдачею, психологічним складом. Вони дуже любили природу, були працьовитими, вмілими, практичними, чесними, чуйними, лагідними, врівноваженими у своїх поглядах на життя, артистичними, дотепними, й водночас могли приголомшити будь-кого своєю легковажністю, мінливістю настрою, самовдоволеністю, в’їдливістю, бунтарським нахилом. У них поєднувалися запальність і довготерпіння, злопам’ятство й відхідливість, енергійність і апатичність, експансивність і стриманість, хитрість і простодушність. Вони легко піддавалися смутку й занепадницькому настрою, проте ненадовго, більше ж любили веселитися, вести безтурботне життя. Єгиптяни не були мовчунами, причому енергійно жестикулювали під час розмови. Сучасники відзначали їхню непоказну набожність, схильність до всього таємничого.

Важливою рисою характеру стародавніх єгиптян був їхній щиросердий патріотизм. Вони палко любили свою батьківщину, пишалися нею, вважали смерть на чужині страшним лихом. Разом з тим вони не страждали ксенофобією, до полонених ставилися гуманно, навіть дозволяли їм зберігати своє віросповідання.

Єгипетський письменник Юсуф Ідріс так охарактеризував своїх співвітчизників: "Ми — народ, який майже нездатний приймати рішення.., самі ніколи не створюємо ні радощів, ні смутку, а отож не визначаємо найголовнішого — плину життя. Для нас наше життя вже кимось наперед визначене. Воно подається нам у готовому вигляді сім’єю, класом, обставинами, і ми сприймаємо його як приреченість, фатум. Ми ніколи не відкидаємо його, нам навіть на думку не приходить змінити його". Це самобичування можна адресувати, з певними застереженнями, й стародавнім єгиптянам, у яких деспотична влада, засилля бюрократії та глибока соціальна стратифікація суспільства породили дивовижну громадську пасивність у всьому, крім організації колективних випивок, та малоприємне чиношанування. "І не пробуй бути з єгиптянином нарівні, він завжди вважатиме тебе або нижчим за себе — й тоді поводитиметься з тобою нечемно, або вищим — й тоді ставитиметься до тебе з великою шаною, яку слід сприймати як належне",— говорять про себе самі єгиптяни. Такий психологічний стереотип — прямий наслідок багатовікового чинопочитанія, того нездорового соціального клімату, в якому (цитую староєгипетський текст) "не встигне людина з’явитися на світ, як відразу падає ниць перед начальником своїм". Породженням затяжної громадянської пасивності соціальних низів була їхня здатність до сліпого, нещадного бунту, апокаліптичними сценами якого приголомшують староєгипетські пророцтва — "Речення Іпусера", "Віщування Неферті".

Традиційне мислення стародавніх єгиптян вражає своїм консерватизмом, рабським слідуванням традиціям. Якщо єгиптянин був у чомусь переконаний, його неможливо було переконати в протилежному. "Елліни,— повідомляв Геродот,— пишуть свої літери і рахують зліва направо, а єгиптяни — справа наліво. І все ж, чинячи так, вони запевняють, що пишуть направо, а елліни наліво". Річку Євфрат, яка текла не на північ, як Ніл, а на південь, єгиптяни зачудовано назвали "Перевернутою водою", оскільки були переконані, що всі ріки мають брати приклад з Нілу. Такий консерватизм мислення був важливою запорукою стабільності єгипетського суспільства.

Яким уявляли собі стародавні єгиптяни світ і час? Вони були впевнені, що ніяких змін, ніякого "розвитку" в природі немає. Світ на віки вічні залишається таким, яким його створили боги. Якщо день змінюється ніччю, життя — смертю, то це всього лише заданий богами споконвічний ритм життя, який забезпечує процвітання суспільства.

Словарь античности / Пер. с нем. Москва, 1989, 1992.