Розділ 8. Корпоративний контроль

4. Модель з розпорошеним володінням, де контроль фактично належить менеджменту підприємства. У найбільш загальному вигляді дана модель характеризується тим, що менеджер (команда менеджерів) зазвичай є власником пакета акцій середніх розмірів (де-то 5-10 %). При цьому інші акції частково розпорошені серед дрібних акціонерів - інсайдерів і сторонніх осіб, частково перебувають у вигляді невеликих пакетів у державних органів, інституційних інвесторів, інших власників. Розпорошена модель складається на великих і дуже великих підприємствах, що перебувають у неблагополучних секторах економіки, до того ж обтяжених істотними соціальними зобов'язаннями. Вони часто залежні від держзамовлення, працюють у вузьких секторах ринку, зазвичай мають значну заборгованість перед кредиторами і працівниками, широко вдаються до бартеру та інших не грошових розрахунків.

На перший погляд, така модель спостерігається із західно-європейським типом корпоративного управління, де його ефективність підтримується як зовнішнім і внутрішнім механізмами, насамперед - розвиненим фондовим ринком, прозорим ринком корпоративного контролю. В українських умовах говорити про наявність таких ринків завчасно. Основні особливості моделі - поєднання безконтрольності менеджменту, його невпевненість у майбутньому і неможливості і/або небажання збільшити свою частку у власності. Адже подібні підприємства потребують суттєвої реструктуризації бізнесу з вливанням значних інвестицій. Саме для цієї моделі характерно неузгодженість структур власності та корпоративного контролю, який фактично належить менеджменту.

5. Модель "державного підприємства" являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського володіння. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Названі моделі не вичерпують всього різноманіття форм корпоративного контролю. Процеси концентрації власності та контролю на багатьох підприємствах ще не завершені, стосовно до них слід говорити про перехідний, тимчасовий стан. Також поза сферою аналізу свідомо залишилися підприємства, на яких держава володіє контрольним або переважаючим пакетом акцій.

Отже, корпоративний контроль визначається як можливість суб'єктів акціонерних відносин забезпечувати постійний вплив на прийняття стратегічних управлінських рішень. У широкому сенсі корпоративний контроль - це сукупність можливостей використати вигоду з діяльності корпорації, що тісно пов'язано з таким поняттям, як "корпоративний інтерес". Взагалі виокремлюють наступні форми корпоративного контролю:

o акціонерний контроль - можливість впливу акціонерів на прийняття тих або інших рішень органами управління корпорації (Загальними Зборами Акціонерів, Наглядовою Радою та Ревізійною комісією);

o управлінський контроль - можливість забезпечення управління господарською діяльністю корпорації (за рахунок дії Правління);

o фінансовий контроль - можливість впливу на рішення менеджменту корпорації і забезпечення їх відповідності цілям корпорації та інтересам її учасників.

В інтегрованих корпоративних структурах (ІКС), про які йшла мова в попередніх розділах, велика увага приділяється організації фінансового контролю, що сприяє підтримці фінансової стабільності корпорацій і своєчасному виявленню можливих порушень у результаті діяльності корпорації і здійсненні фінансово-господарських операцій. Система контролю фінансової діяльності корпорації спрямована насамперед на забезпечення довіри до корпорації з боку таких учасників корпоративних відносин, як акціонери й інвестори, а також інших зацікавлених сторін. У зв'язку з цим, метою фінансового контролю є захист капіталовкладень акціонерів і активів корпорації. Передусім першочерговими задачами контролю є забезпечення:

- виконання фінансового плану корпорації;

- дотримання процедур внутрішнього контролю й аудита;

- попередження зловживань з боку посадових осіб корпорації;

- обмеження фінансових і операційних ризиків;

- розкриття фінансової інформації.

Розглянемо організацію і практичну реалізацію фінансового контролю в інтегрованих корпоративних структурах. Контроль за фінансово-господарською діяльністю здійснюється такими органами, як рада директорів корпорації, комітет з аудита, ревізійна комісія, контрольно-ревізійна служба. При цьому необхідно, щоб цей контроль здійснювався за допомогою залучення незалежної аудиторський організації (аудитора) корпорації, тобто здійснювався зовнішній аудит. Система контролю за фінансово-господарською діяльністю корпорації покликана забезпечити виконання фінансового плану, затверджуваного радою директорів корпорації.

Перш ніж дати пояснення щодо аудиту в корпоративному управлінні, зазначимо, що термін "аудит" останнім часом використовується дуже широко. Етимологічно поняття "аудит" латинського походження (auditure - слухати). Таким чином, "аудитор" - "вислуховуючий", тобто людина, яка що-небудь вислуховує.

В давньому Римі аудитори - люди, що перевіряють слова того, хто оголошує постанови влади. В середні віки в Європі грамотні люди зустрічались досить рідко, й тому аудитором називали службовця, який мав вислуховувати звіти посадових осіб. В ті часи люди щиро вважали, що усна форма звіту навіть краще письмової оскільки будь-який документ можна підробити, а сказати неправду, коли на тебе дивляться суворі очі начальника-аудитора, неможливо чи значно складніше. У семінаріях аудитор - учень, призначений учителем перевіряти, як вивчили урок його товариші. Але "аудитор" може вживатися і як "прокурор".

Аудит (audit) - систематичний, незалежний і задокументований процес отримання доказів щодо порядку проходження процесів і об'єктивного їх оцінювання з метою визначення ступеню виконання критеріїв аудиту. Сутність аудиту міститься в обстеженні об'єктів систем управління якістю і отримання неупередженої інформації про діяльність в системі управління якістю та навколишньому середовищі та її результати з тим, щоб визначити та зафіксувати ступінь їх відповідності встановленим вимогам.

Задача аудиту будь-якого рівню зводиться до отримання необхідної інформації щодо стану розвитку системи (кількісних оцінок процесів) з метою визначення напрямів вдосконалення. Для ефективної діяльності підприємствам необхідно вимірювати функціонування з трьох причин: 1) щоб вивести своє підприємство в заданому напрямку, тобто формувати стратегії та визначати необхідні організаційні перетворення; 2) щоб управляти ресурсами, які необхідні для просування цим напрямом, та оцінювати ефективність планів дій; 3) щоб управляти процесами на підприємстві та займатись постійним вдосконаленням.

Інформація, зібрана в процесі аудиту, повинна бути точною та ґрунтуватися на фактах, оскільки на її базі буде проводитись аналіз з боку керівництва, можливо будуть прийматися важливі рішення. Збір доказів аудиту потребує знань та навичок, які можуть бути отримані завдяки спеціальному навчанню та застосуванню практичного досвіду проведення аудитів. Тому аудити повинні проводитися тільки спеціально підготовленим персоналом чи запрошеними консультантами-професіоналами.