Розділ «4.2. Ідентифікація основних груп зацікавлених осіб у діяльності АТ. Рушійні сили організаційного механізму»

Розгортання в Україні процесів перерозподілу власності свідчить, що для забезпечення високої ефективності діяльності АТ необхідно шукати механізми конструктивно-конфліктного узгодження та координації інтересів різних економічних суб'єктів. Конфлікт інтересів - це ситуація зіткнення інтересів різних заінтересованих у діяльності АТ осіб (груп осіб) у питаннях стратегічного бачення майбутнього товариства, а також формування, використання, розподілу та управління матеріальними та нематеріальними активами товариства й обрання форми і засобів здійснення між суб'єктами корпоративного управління взаємодії з цього приводу. При цьому, важливо відмітити, що суть конфлікту інтересів полягає не у самому факті порушення "корпоративного інтересу" на користь індивідуального чи групового, а у можливості виникнення ситуації, коли постає питання вибору між інтересом корпорації в цілому та іншим інтересом. З діяльністю АТ пов'язані різноманітні інтереси та очікування багатьох економічних суб'єктів, які мають правовий статус юридичних та фізичних осіб.

При цьому, головною формою прояву корпоративних конфліктів стане рейдерство. За думкою респондентів, збільшення числа корпоративних конфліктів слід чекати ще і тому, що у деяких фінансово-промислових груп, які мають своїх представників у новій виконавчій владі, існують незадоволені амбіції і вельми обширні плани по розширенню свого бізнесу. А наявність могутніх адміністративних важелів впливу на суди і відсутність яких-небудь істотних зрушень у вдосконаленні вітчизняного законодавства з метою мінімізації можливостей по відносно легітимному захопленню чужої власності лише сприятиме збільшенню кількості корпоративних конфліктів в Україні.

Цікаво, що 20 % учасників дослідження вважають, що корпоративні конфлікти позитивно впливають на залучення інвестицій до України. Експерти говорять, що на тлі корпоративних конфліктів зростає інтерес іноземних інвесторів до українського ринку. Наявність конфліктів свідчить про динамічний розвиток ринку, що привертає увагу іноземних спекулянтів, які вміють на цьому заробляти. Водночас, 66,7 % респондентів переконані, що корпоративні конфлікти негативно впливають на інвестиційну привабливість українського фондового ринку, оскільки у багатьох випадках результатом корпоративних конфліктів є порушення майнових прав інвестора, кредитора та ін., у тому числі і за наслідками судових рішень.

Якби в Україні корпоративні конфлікти вирішувалися "по справедливості", по-перше, їх було б менше унаслідок безперспективності штучної провокації конфліктних ситуацій, по-друге, вирішення суперечок "згідно з" законом мало б позитивний вплив і на залучення інвестицій. На сьогодні ж існуюча практика вирішення корпоративних конфліктів підвищує ризик втрати інвесторами вкладених коштів. Деякі експерти говорять, що корпоративні конфлікти, з одного боку, відлякують так званих "цивілізованих інвесторів", а, з іншого боку, часто ініціюються інвесторами (як внутрішніми, так і зовнішніми), не звиклими і не охочими платити справедливу ціну за українські підприємства. При цьому, 13,3 % експертів стверджує, що не можна однозначно сказати, який вплив роблять корпоративні конфлікти на залучення інвестицій, оскільки одні конфлікти роблять позитивний вплив на залучення інвестицій до України, а інші негативне.

В АТ коло як об'єктів, так і суб'єктів конфліктів значно ширші, порівняно з більш простими формами підприємницьких утворень, що пов'язане з рядом суттєвих специфічних особливостей корпоративного підприємництва. Найголовнішими з них є такі. По-перше, "природно" суперечливою є покладена в основу корпоративного підприємництва "двоїстість" його капіталу, який розщеплюється на реальний функціонуючий виробничий капітал та фіктивний, "паперовий" капітал, який не слідує пасивно за рухом реального капіталу, суттєво і досить суперечливо впливаючи на конфігурацію реального капіталу, особливо на можливості його відтворення та розвитку, а також на перерозподіл доходів між різними суб'єктами корпоративних взаємовідносин (індивідуальними акціонерами, фінансовими менеджерами кредитно-банківських та інвестиційних установ, формальними та тіньовими "гравцями" на фондовому ринку, чиновниками регуляторних інститутів тощо). По-друге, характерною особливістю корпоративного підприємництва є розподіл функцій власності та управління між різними інститутами та фізичними особами, які мають специфічні і досить часто взаємно суперечливі інтереси, стратегічні та тактичні наміри, очікування.

Оскільки на діяльність АТ мають вплив декілька груп суб'єктів, його політика формується як результат компромісу між інтересами та очікуваннями кожної з них, який досягається у процесі їх постійної конфліктно-конструктивної взаємодії. Предметом конфлікту інтересів може стати будь-який об'єкт в АТ, у формуванні та розподілі хтось зацікавлений.

Як правило, предметною основою конструктивно-конфліктної взаємодії є прагнення всіх суб'єктів через певний вплив на різні аспекти діяльності АТ якомога повніше задовольнити свої майнові, фінансові, владні та соціально-статусні потреби. При цьому конфлікти виникають як через прагнення окремих суб'єктів вибороти для себе по можливості більшу частку завжди обмежених можливостей, які створюються діяльністю АТ, для задоволення таких потреб, так і через різні суб'єктивні уяви про шляхи, методи та засоби досягнення статутних завдань певного АТ.

За висновками ДКЦПФР (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку) основними джерелами конфліктів інтересів в АТ України залишається недосконалість управління АТ, незахищеність прав акціонерів, відсутність надійних механізмів реєстрації та переходу права власності, і пов'язані, перш за все, з низьким рівнем корпоративної культури, невідповідністю існуючої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам. Найчисельнішими серед усіх судових справ пов'язаних із вирішенням конфліктів інтересів в Україні на сьогодні є справи щодо оскарження фізичними особами - акціонерами рішень загальних зборів акціонерів, на яких прийняте рішення про додатковий випуск акцій, оскарження реєстрації додаткових випусків акцій, скасування реєстрації випуску акцій. Основними проблемними питаннями, пов'язаними с захистом прав та законних інтересів міноритарних акціонерів, на сучасному етапі розвитку корпоративних відносин в Україні можна виділити декілька: участь у наглядовій раді; виплата дивідендів; переважні права акціонерів; право на незгоду; повноваження загальних зборів; вчинення товариством значних правочинів; розмивання пакетів акцій; розкриття інформації про діяльність акціонерного товариства; визначення реальної курсової вартості акцій; захист прав акціонерів у процесі провадження справи про банкрутство. Зазначені проблеми посилюються в умовах слабкого законодавчого захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо міноритарних.

Зважаючи на вищевикладене, задача управління конфліктами інтересів в АТ зводиться до створення ефективних механізмів управління процесами балансування інтересів заінтересованих осіб, а на рівні інтегрованих структур ці задачі ускладнюються до механізмів балансування корпоративних інтересів не тільки заінтересованих у діяльності ІКС та кожного з її учасників груп, але й до балансування інтересів учасників ІКС у процесі встановлення та досягнення структурою загально корпоративних цілей.

На необхідності розгляду середовища функціонування АТ як середовище інтересів наголошують як вітчизняні дослідники корпоративного управління, так і західні теоретики корпоративного управління. Зокрема, у американських дослідженнях досить поширеним є застосування категорії "стейкхолдерів" для визначення однієї із груп учасників корпоративних відносин. До них відносять персонал АТ, державні та місцеві органи влади, споживачів виробленої продукції та постачальників виробничих ресурсів, кредитно-фінансові інститути, консалтингові служби, профспілкові об'єднання та асоціації підприємців, інші зацікавлені громадські організації.

Перелік заінтересованих осіб щодо кожного АТ - об'єкту аналізу може бути різним, але для розробки практичної моделі управління конфліктами інтересів між заінтересованими особами, необхідно використовувати специфічні інструменти, зокрема, систему показників відповідальності (Accountability Scorecard - ASC), яка була вперше описана Ф. Ніколсом у 2000 році1. Наукова та практична цінність цієї моделі полягає у тому, що вона дозволяє здійснювати пошук точки балансування інтересів підприємства та різних заінтересованих у його діяльності осіб (груп осіб).

Ф. Ніколс справедливо наголошує на тому, що заінтересовані особи залишаються такими доти, поки підприємство забезпечує такі стимули, цінність яких перевищує, або, як мінімум, компенсує зроблені внески. Водночас, внески й стимули у більшості випадків мають двохсторонній характер, отже заінтересовані сторони беруть на себе також й відповідальність. У моделі ASC підприємство й заінтересовані сторони поєднуються між собою двома типами зв'язків: внесками та стимулами (рис. 4.1)1.

Рис. 4.1. Структура моделі Accountability Scorecard Ф. Ніколса

Запропонована Ф. Ніколсом структура є базовою, і для кожного конкретного АТ може адаптуватися й розширюватися з урахуванням конкретної "розстановки сил" у середовищі інтересів АТ. Головне, правильно ідентифікувати ключові заінтересовані сторони (оптимальна кількість від 4 до 8). Така кількість обумовлюється тим, що ускладнення моделі багатьма заінтересованими сторонами, орієнтація на надто велику кількість груп заінтересованих осіб може призвести до "розмивання" стратегічних цілей розвитку та пріоритетів АТ. Головним критерієм відбору учасників мають бути внески, які АТ отримує від них, та стимули (вигоди), які отримують від АТ заінтересовані сторони. Крім того, вигоди та стимули мають бути згруповані за пріоритетами, щоб визначити найважливіші з них при побудові конкретних стратегічних карт розвитку АТ.

Наступним етапом має стати визначення головних показників для внесків та стимулів (наприклад, внеском акціонерів - є капітал, а отриманим стимулом - дивіденди та приріст ринкової вартості акцій). Надалі обрані показники аналізуються та використовуються у процесі прийняття стратегічних управлінських рішень ключовими посадовими особами АТ. Зокрема, якщо внески заінтересованих осіб перевищують стимули, то відповідно існує ситуація їх незадоволення й потенційного конфлікту інтересів. Наприклад, якщо АТ не сплачує дивіденди, але щорічно у розпорядженні менеджменту залишаються значні суми нерозподіленого прибутку (спрямованого акціонерами на інвестиційні цілі), й цей прибуток використовується неефективно, то існує велика загроза розгортання конфлікту інтересів, оскільки внески й стимули не співпадають.

В умовах зростання рівня усуспільнення виробництва та формування сучасних партнерських трудових відносин у багатьох випадках деякі суб'єкти, яких відносять до стейкхолдерів, мають значний, а інколи навіть вирішальний вплив на ефективність функціонування та розвитку АТ. Це стосується перш за все держави, яка в усіх розвинутих країнах вилучає та перерозподіляє через бюджетно-податкові механізми до 50 % доданої вартості АТ, та найманих працівників, яких сьогодні все частіше розглядають як власників не менш, а мабуть більш важливого, ніж фінансовий, так званого "людського капіталу", що знайшло, наприклад, відображення у юридичному визнанні у більшості країн Європейського Союзу за персоналом права на повноцінну участь у механізмах управління АТ.

АТ можна розглядати, як "поле битви" для всіх зацікавлених суб'єктів, що змагаються за такий вплив на визначення цілей організації та методів їх реалізації, який дозволяє просунути та найбільш повно реалізувати свої власні інтереси. Процес корпоративного управління постійно пов'язаний з формуванням таких рішень, які враховували б інтереси акціонерів, кредиторів, менеджерів, найманого персоналу, держави, місцевої громади та інших зацікавлених суб'єктів. Кожна з цих груп має свої специфічні інтереси, вимоги та очікування щодо діяльності акціонерного товариства, власне "силове поле" та різний набір інструментів, що визначають певний рівень впливу на прийняття управлінських рішень.

Організаційний механізм господарювання містить:

- правила, організаційно-правові нормативи і стандарти, що визначають та регулюють структуру управління, обов'язки, права та відповідальність органів управління й управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;