Розділ 8. Корпоративний контроль

1) шляхом проведення зборів акціонерів, через обрання того або іншого складу Ради директорів і схвалення або відхилення діяльності менеджменту компанії;

2) шляхом продажу акцій, що їм належать, впливаючи тим самим на курс акцій, а також створюючи можливість поглинання компанії акціонерами, недружніми менеджменту, що здійснюється в корпорації.

Акціонери безпосередньо не взаємодіють з менеджерами компанії й іншими зацікавленими групами, до яких саме і відносяться.

Кредитори отримують прибуток, рівень якого зафіксований у договорі між ними і компанією. Вони зацікавлені в стійкості компанії і гарантіях повернення представлених засобів. І тому не схильні підтримувати рішення, що забезпечують високий прибуток, але пов'язані з високими ризиками. Цей конфлікт інтересів характерний для корпорацій, у яких велика частка позикового капіталу і власники яких схильні до ризикованого інвестування, тому що у випадку провалу значні збитки понесуть кредитори, а у випадку успіху вигода дістанеться тільки власникам. Дане протиріччя припускає, що обидві групи мають різні підходи до контролю за управлінням корпорацією.

Здійснювати інвестування в діяльність корпорації можуть і місцеві органи самоврядування, розвиваючи інфраструктуру або створюючи сприятливі умови оподатковування, що підвищує конкурентоспроможність корпорації. Вони роблять так тому, що зацікавлені в діяльності компанії на своїй території, оскільки компанії забезпечують робочі місця, а податки збільшують дохідну частину місцевих бюджетів. Тому місцеві органи влади зацікавлені в стійкості компанії.

Основні причини проблем корпоративного управління - відокремлення володіння від безпосереднього управління власністю і боротьба інтересів різних груп корпоративних відносин.

Кожна компанія повинна вирішити - які саме інші зацікавлені групи (крім акціонерів) повинні бути представлені в корпоративному управлінні. Рішення по цьому питанню приймається в залежності від особливостей економічної і соціальної структури даної країни, масштабів діяльності компанії, характеру її взаємодії з навколишнім середовищем і іншими факторами.

В сфері корпоративного управління, поряд з іншими, помітно виділяються такі проблеми, як забезпечення захисту прав власності, чітке дотримання балансу інтересів учасників корпоративних відносин, неухильне дотримання принципів відкритості інформації у відношенні корпорацій. Поряд з цим хотілося б виділити проблему формування й оптимізації організаційних структур управління вітчизняних корпорацій, який приділяється недостатня увага з боку вищого менеджменту. Саме шляхом оптимізації організаційної структури управління корпорації, тобто в результаті пошуку визначеного стану цієї структури, при якому забезпечується досягнення встановлених критеріїв, за допомогою вдосконалювання складу структурних підрозділів як зовнішніх (відособлених), так і внутрішніх, можливо реально домогтися відчутного підвищення ефективності і якості процесу її функціонування з метою реалізації корпоративних стратегій і забезпечення місії корпорації. Таким чином, перед вищим менеджментом корпорації ставиться задача найбільш оптимальним способом здійснити розподіл функціональних обов'язків і залежного від них розміру повноважень і відповідальності, а також порядку і форм комунікацій між структурними елементами, що входять до складу корпорації.

Також слід зазначити, що спостерігається значний розрив між закріпленими в нормативних актах і нормами, що застосовуються в практиці, і методиками корпоративного управління. Основа сприятливого ділового клімату - недоторканність прав власності і дієвість механізмів, що забезпечують перехід прав на майно.

Україною вже досягнуті визначені успіхи в законодавчому закріпленні прав приватної власності після тривалого періоду панування в країні державної власності. Визначено новий правовий простір для економічних суб'єктів, більшість з яких, у тому числі усі великі корпорації, зареєстровані у формі акціонерних товариств. Новий Цивільний Кодекс України, у якому врегульовані найбільш загальні питання акціонерного права, а також прийняті відповідно до нього Закони України "Про акціонерні товариства", "Про неспроможність (банкрутство)" і ряд інших законодавчих актів, у цілому відповідають вимогам ринкової економіки, однак, на превеликий жаль, практична реалізація них досить незадовільна. Додаткових труднощів створив минулий етап ініційованої економічними реформами широкомасштабної приватизації підприємств, що знаходилися в державній і муніципальній власності. Радикальне перетворення власності в Україні не супроводжувалося створенням адекватних механізмів корпоративного управління і контролю. Захист прав приватної власності є одним з основних елементів поліпшення інвестиційного клімату в країні.