Розділ «2.3. Конкурентне середовище»

При проведенні демонополізації слід було також врахувати, що:

- по-перше, сучасний монополізм зумовлюється не стільки великими розмірами підприємств, скільки характером їх дій, зокрема, встановленням контролю над ринками збуту, змовою про рівень цін, розподілом ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі. Тому схильність до монополізму притаманна значно більшій кількості підприємств порівняно з тими, що визнані монополістами лише за ознакою їх питомої ваги на ринку;

- по-друге, вітчизняна економіка вважається однією з найвідкритіших економік світу. За такої відкритості немає достатніх підстав стверджувати про монополізоване виробництво і монопольні ринки для більшості товарів і послуг (за винятком продукції та послуг природних монополій, яких, до речі, демонополізація і розукрупнення практично не торкнулися), оскільки для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію становлять зарубіжні компанії;

- по-третє, розукрупнення є об'єктивним чинником збільшення масштабів тіньової економіки, оскільки це дозволяє протидіяти зростанню трансакційних витрат внаслідок розукрупнення. Тінізація економічних відносин ще більше монополізує ринок і посилює негативний ефект від цього на противагу позитивним результатам концентрації. Тіньову монополізацію подолати практично неможливо, оскільки її основу складає сукупність інтересів керівництва самих підприємств, чиновництва усіх гілок влади та криміналітету;

- по-четверте, монопольні прояви посилюються також посередниками, які займаються збутом продукції підприємств-монополістів, насамперед, у таких галузях промисловості, як металургія, хімія та нафтохімія, гірничорудна промисловість, електроенергетика;

- по-п'яте, мають місце прояви регіонального монополізму завдяки діям місцевих органів влади, зокрема, через введення обмежень на розподіл продукції, її ввезення-вивезення до/з регіону, встановлення місцевих режимів ціноутворення, узаконення дій монопольних утворень (наприклад, через надання дозволу на встановлення монопольно високих цін).

Наразі головними перешкодами на шляху забезпечення конкурентоспроможності української економіки в глобалізованому середовищі є вузькість внутрішнього ринку, фіскальна спрямованість податкової політики, відсутність стимулів інноваційно-інвестиційної діяльності, тінізація економіки, поширення корупції, недієздатність системи державного управління в царині забезпечення та захисту конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників. Конкурентні переваги значною мірою здобуваються шляхом отримання пільг, дотацій із державного бюджету, за рахунок дешевої робочої сили, заниженого курсу національної валюти, прямого чи прихованого субсидування галузей, експлуатації вичерпуваних природних та екологічних ресурсів тощо. Зрозуміло, в умовах економічної відкритості такий різновид конкуренції не сприяє позитивним структурним зрушенням, інноваційній діяльності підприємств та підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Конкурентні переваги, що забезпечили вигідне становище України на світових ринках низькотехнологічної продукції втрачають своє значення, а нові формуються доволі повільно.

Розглядаючи загальні економічні передумови і теоретичні засади формування ефективної конкурентної стратегії України в процесі глобалізації та євроінтеграції, слід насамперед виділити необхідність утвердження через цілеспрямовану політику держави ліберального господарського устрою. Підґрунтям такого устрою є вільне підприємництво та адекватна йому система державного регулювання економіки, однотипні як для внутрішніх, так і для зовнішніх ринків. Лише в такому середовищі можливе новаторство в пошуку нових ринків та забезпеченні ефективної поведінки на них господарюючих суб'єктів. І в цьому плані велике значення має реалізація фундаментальних принципів теорії соціального ринкового господарства. Вона слугує основою інституційної політики створення в національній економіці розвинутого конкурентного середовища. Тільки за умови її послідовного проведення можуть бути сформовані національні конкурентні переваги. З огляду на можливості їх подальшого використання при освоєнні європейського й нових ринків, слід враховувати основні положення теорії конкурентної стратегії. Остання зосереджує увагу на пошуках найважливіших для кожної країни способів виявлення та забезпечення дії чинників високої конкурентоспроможності та підтримання середовища, сприятливого для вільної реалізації фірмами своїх переваг на зовнішньому ринку.

Для формування конкурентного середовища в Україні уся система державного управління має зосередитись на виконанні принаймні таких важливих умов.

1. Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка включала б у себе послідовний захист приватної власності та прав найманих працівників, запровадження ефективних механізмів розв'язання корпоративних конфліктів, регулювання цін та витрат монополістів, рентних відносин із метою недопущення підвищення цін і тарифів на їхню продукцію, запобігання недобросовісній конкуренції проти національних виробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу, розвиток інфраструктури відповідної підтримки.

2. Розвиток та примноження великого національного капіталу, введення його у прозоре економічно-правове поле, підвищення соціальної відповідальності перед суспільством, нарощування національного інвестиційного потенціалу та державна підтримка експансії на зовнішні ринки, припинення практики реприватизації як засобу зведення політичних рахунків та перерозподілу власності на користь політично домінуючих фінансово-олігархічних груп.

3. Стимулювання інноваційної діяльності, що вимагає поетапної зміни переважно сировинно-експортної структури економіки, переорієнтації інвестиційних потоків на впровадження високих технологій, формування в Україні економіки знань. З цією метою має бути створена національна інноваційна система, що органічно поєднуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу, виробництво та управління інноваційними процесами, що сприятиме становленню і розширенню внутрішнього ринку інновацій.

4. Проведення реструктуризації економіки в напрямку створення своєрідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних галузей, у тому числі й тих, що обслуговують ВПК. Причому це ядро тривалий час може й не бути конкурентоспроможним за ринковими мірками - тут має бути застосований політичний підхід. Вузькоринкові критерії в даному випадку не прийнятні. Треба убезпечити це ядро від посягань конкурентів. На жаль, наш відтворювальний комплекс еволюціонує не в бік машинобудування, а в бік важкої промисловості, паразитування на перевагах транзитної держави. З огляду на це, а також враховуючи втрату цінової конкурентоспроможності нашої металургії, хімії тощо, потрібна активна структурна та промислова політика.

5. Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів у інвестиційні процеси шляхом розробки та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів. Основою такої політики має стати запровадження на певний період амністії тіньовому капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування, зокрема звільнення від оподаткування легалізованих коштів некримінального походження в разі їх спрямування на інновації.

6. Термінової уваги і невідкладних заходів із розв'язання потребують проблеми, пов'язані з кількістю та якістю людського капіталу. Тривожна тенденція до його скорочення та деградації може призвести до втрати країни як суб'єкта глобалізованого світу. Необхідно забезпечити зміцнення соціальної єдності суспільства. Потрібні неординарні заходи для подолання соціального, національного, міжконфесійного розшарування в суспільстві.

7. Надзвичайно актуальним сьогодні роль органів державної влади у інтенсифікації просування на конкурентне поле ЄС та зовнішньополітичне забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на засадах відкритості та обґрунтованості.

Найважливішою передумовою реалізації зазначених пріоритетів сучасного етапу модернізації української економіки, підвищення її конкурентоспроможності в глобальному світі є досягнення соціального консенсусу, загальнонаціональної згоди всіх здорових сил суспільства на основі широкого громадського діалогу, порівняння різних поглядів та ідей із метою усвідомленого вибору ефективних, з найменшими соціальними витратами, шляхів реінтеграції в постіндустріальну цивілізацію, забезпечення високих стандартів добробуту для всіх. Дуже важливо за гостротою політичних дискусій, зіткненнями консервативних і радикальних концепцій та програм економічних перетворень не випустити з поля зору головний вектор розвитку світової цивілізації й чітко орієнтуватися на ідеали вільного, демократичного, конкурентного та ефективного суспільства майбутнього. Конкурентоспроможність економіки

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову може відбутися лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, регіонів, господарюючих суб'єктів, а також продукції та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні, - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує активізації участі в діяльності міжнародних організацій, що опікуються питаннями захисту справедливої конкуренції, зокрема, Міжурядової групи експертів з питань конкурентної політики та законодавства в межах ЮНКТАД, Міжнародної мережі з питань конкуренції; Організації Економічного Співробітництва та розвитку, забезпечення взаємовигідного співробітництва між науковими та освітніми закладами прикордонних територій у галузі захисту економічної конкуренції.

Важливим в глобалізованому конкурентному середовищі є показник конкурентоспроможності країни. Існує велика кількість міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються провідними організаціями, вивчають найбільш цікаві сфери життєдіяльності суспільства у різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу.