Розділ «2.3. Конкурентне середовище»

Існує одностайна думка фахівців щодо позитивного впливу економічної кризи на конкурентоспроможність підприємств у наслідок отримання ними реальних і потенційних можливостей проектувати, виготовляти та реалізовувати більш привабливі для споживачів товари як за ціновими, так і неціновими характеристиками, ніж товари, їхніх конкурентів, тобто створюють "ресурс зростання". Джерелами конкурентних переваг в умовах економічної кризи стають: прогресивна організаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, наявність системного аналізу та моніторингу, превентивні і своєчасні заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

Разом з цим економічна криза призводить до негативних проявів: витіснення дрібних виробників великим капіталом, банкрутство одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості та нерівності, значне загострення безробіття, зростання інфляції тощо. Тому в умовах економічної кризи підприємства мають удосконалювати та оптимізувати усі виробничі та логістичні зв'язки; підвищити рівень кооперації та погодження інтересів виробників, підвищувати якості продукції та послуг, зменшувати виробничі витрати на основі ефективної інноваційної діяльності та високопродуктивної логістики.

Проблемою збереження конкурентоспроможності підприємств в умовах економічної кризи є відсутність дієвого ефективного механізму її регулювання, недосконалість нормативно-законодавчого забезпечення та високий рівень зарегульованості бізнес-процесів з боку державного управління.

Невідповідний стан інформаційного моніторингу та регулювання рівня конкурентоспроможності суб'єктів господарювання і відсутність єдиної системи показників унеможливлює їх відображення у звітності підприємства, а значить прийняття превентивних заходів щодо розробки антикризової стратегії підприємства.

Періодичні кризи лише в малій мірі сприяють очищенню та зміцненню національної економіки, але продовжують деформувати структуру економіки, руйнують високотехнологічні галузі й консервують домінантний статус низько-технологічних, енергоємних та сировинних галузей.

Невід'ємною складовою для формування і розвитку конкурентного середовища є розуміння сутності ефективної конкуренції як складової економічної конкуренції, яка створює передумови для прискореного інноваційного розвитку; стимулювання підприємств до збільшення власних конкурентних переваг; вдосконалення умов виробництва; підвищення технологічного рівня, якості продукції, робіт, послуг; освоєння нових ринків збуту при забезпеченні справедливого розподілу благ між виробниками та споживачами.

Відповідно, ефективне конкурентне середовище як сукупність характеристик товарних ринків певних галузей (сфер економічної діяльності) передбачає:

- наявність достатньої кількості суб'єктів господарювання, здатних конкурувати між собою, що забезпечує споживачам, суб'єктам господарювання можливість вибору між кількома продавцями чи покупцями;

- можливість вільного вступу суб'єктів господарювання на товарні ринки та виходу з них;

- наявність у суб'єктів господарювання, що діють на ринках, можливостей конкурувати на рівних умовах;

- наявність у суб'єктів господарювання мотивації до ефективної конкуренції.

Наукові дослідження та повсякденна практика господарювання в Україні дають вагомий теоретичний та емпіричний матеріал для висновку, що в національній економіці існують певні обтяжливі обставини, мають місце різноманітні бар'єри, що ускладнюють, обмежують, а подекуди навіть унеможливлюють конкуренцію. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають питання пізнання закономірностей та тенденцій формування конкурентного середовища.

Обмеженість вступу нових суб'єктів господарювання на товарні ринки, закріплення на них та спотворення конкуренції на ринках з конкурентною структурою обумовлюється наступними чинниками:

- невиправдано великою кількістю, складністю та завищеною вартістю дозвільних і контрольних процедур, що надаються державними органами, поширенням поєднання владних і господарських функцій, необхідних для початку, здійснення та припинення господарської діяльності;

- недостатньої розвиненості ринкової інфраструктури, що забезпечувала би вільний та недискримінаційний доступ суб'єктів господарювання до земельних ділянок, торговельних площ, фінансових ресурсів, інформації про ринкову кон'юнктуру, засобів рекламування;

- антиконкурентні узгоджені дії, паралельна поведінка суб'єктів господарювання;

- застаріле і невідповідне законодавство про захист економічної конкуренції в частині посилення його ефективності, подальшої гармонізації із сучасним правовим регулюванням цієї сфери в Європейському Союзі;

- невирішеність окремих питань щодо взаємодії органів Антимонопольного комітету України та правоохоронних органів, питання підвідомчості розгляду справ, пов'язаних із захистом економічної конкуренції у судах;

- низька ефективність інституційних засад регулювання сфери природних монополій та інших монополізованих ринків, зокрема, в частині відповідальності суб'єктів господарювання за недотримання вимог чинного законодавства, що призводить до виникнення проблеми забезпечення балансу інтересів суб'єктів природних монополій, споживачів і суспільства;

- недостатня узгодженість між антимонопольно-конкурентною та промисловою, інноваційною, інвестиційною, аграрною, зовнішньоекономічною, ціновою політикою і політикою захисту прав споживачів;