Розділ 1. ОСНОВИ ТА СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Прибуток - це різниця між сумарною виручкою або сумарними надходженнями, які одержує фірма від продажу своєї продукції, і сумарними витратами, які несе фірма для того, щоб виробити цю продукцію.

Витрати фірми визначаються виробничим процесом і цінами ресурсів. Формально процес виробництва можна описати за допомогою виробничої функції.

Виробнича функція - це функція, незалежні змінні якої приймають значення обсягів використаних ресурсів (факторів виробництва), а залежна змінна - значення обсягів продукції, яка випускається.

Частіше за все використовуються виробничі функції з двома ресурсами: працею Ь і капіталом К. Виробнича функція двох ресурсів має вигляд: (5 = £ (Ь, К), де (5 - обсяг випуску, Ь і К - витрати ресурсів.

Найпоширеніша функція виробництва в емпіричному аналізі - це функція Кобба-Дугласа:

де А, а і Р є додатними константами.

Показники ступеня а і Р у виробничій функції - це значення еластичності випуску Q за витратами ресурсів L і К. Таким чином, збільшення на 1% витрат фактору К призводить до збільшення обсягу випуску на ос%, а збільшення на 1% витрат фактору L - до збільшення обсягу випуску на Р%.

Лінія виробничої функції Q = f (L, К) називається ізоквантою. Іншими словами, лінія рівня Q - це множина точок, в яких обсяг виробництва постійний і дорівнює Q. Різні набори (L1, K1) і (L2, K2) використаних ресурсів, які належать одній і тій же ізокванті Q, дають один і той же обсяг випуску Q.

Існують 4 правила побудови ізоквант:

1) ізокванти не перетинаються, тобто через одну точку простору двох ресурсів можна провести тільки одну ізокванту. В протилежному випадку один і той самий набір ресурсів одночасно відповідав би декільком рівням обсягу виробництва;

2) паралельно розташовані ізокванти утворюють карту ізоквант, яка дає уяву про можливі технологічні комбінації ресурсів за будь-якого рівня виробництва. Розташовані вище ізокванти відповідають більш високому обсягу виробництва, тому процес максимізації обсягу можна інтерпретувати як знаходження допустимої точки, що належить ізокванті, максимально віддаленій від початку координат;

3) ізокванти мають від'ємний нахил, тому що для збільшення обсягів використання одного ресурсу необхідно скоротити споживання іншого ресурсу, щоб обсяг виробництва не змінився;

4) ізокванти випуклі до початку координат і по мірі руху зліва направо ізокванта стає більш пологою внаслідок насичення ресурсом (працею).

Основною характеристикою ізокванти є гранична норма технічного заміщення одного ресурсу іншим, яка показує, наскільки потрібно скоротити використання одного ресурсу, наприклад, капіталу для того, щоб збільшити використання іншого, праці, на одиницю за умови, що Q = const.

Графічно МЯТБЬК дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної до ізокванти.

На рис. 1.1 представлено ізокванту, що припускає можливість безупинної, але не повної замінності ресурсів у визначених межах, за якими заміщення одного фактору виробництва іншим технічно неможливе.

Рис. 1.1. Неперервна ізокванта

Отже, ізокванта ілюструє залежність обсягу випуску (( від кількості двох задіяних ресурсів Ь і К. Але у виробництві не завжди можна змінити кількість усіх використовуваних ресурсів. Якщо кількість хоча б одного ресурсу змінити не можна (як правило, це капітал - як менш мобільний ресурс), величина обсягу випуску залежатиме лише від кількості змінного ресурсу. У такому випадку зазвичай користуються поняттям "загальний продукт (ТР) змінного ресурсу" замість поняття "обсяг випуску". Якщо змінною є кількість праці - це буде загальний продукт праці (ТРЬ), якщо капіталу - загальний продукт капіталу (ТРК).

На основі величини загального продукту розраховують середні і граничні величини.

Середній продукт праці (АРЬ) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю праці І АРЬ = ^ І. Середній продукт капіталу (АРК) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю капіталу І АРК = ^К І.