Розділ «Тема 7. Сутнісні складові управління персоналом»

Процес виконання виробничих завдань та досягнення цілей підприємства обумовлюють необхідність налагодження чіткої взаємодії між керівником і підлеглими на всіх рівнях управління. Це потребує і відповідних видів впливу, що враховують особистісні психологічні характеристики керівника, за допомогою яких реалізується певний стиль (метод) управління. В загальному розумінні стиль управління - це звична манера поведінки керівника з підлеглими, сукупність прийомів впливу на них у процесі виконання поставлених виробничих задач.

Традиційна система класифікації виділяє авторитарний, демократичний та ліберальний стиль управління.

Авторитарний стиль управління визначається одноособовим визначенням цілей керівником, його власними критеріями оцінки виконання роботи та інтересами при постановці виробничих задач. Рішення здебільшого видаються директивно і застосовується інструментарій адміністративних та психологічних методів управління. Цей стиль доцільний при виконанні простих виробничих завдань, при наявності робітників із невисокою професійною кваліфікацією та у випадках криз, або термінового виконання роботи.

Авторитарний стиль управління ефективний лише за умови високої кваліфікації та значного досвіду керівника. В ситуації невиконання завдання такий керівник несе і одноособову відповідальність. Цей стиль недоречний при виконанні творчих задач і наявності висококваліфікованого та досвідченого персоналу.

Демократичний стиль управління поєднує принципи єдності безпосередньої відповідальності керівника та групового самоуправління. Керівник обирається на загальних зборах власників, або з урахуванням думки колективу і має представляти інтереси більшості. За цього стилю управління відбувається колективне прийняття рішень на основі систематичного обміну інформацією та думками. Вплив на підлеглих здійснюється завдяки аргументації, переконанні та порадам.

Демократичний (кооперативний) стиль управління потребує кваліфікованого, досвідченого як керівника, так і персоналу. Оскільки рішення приймаються колегіально, то і відповідальність за них також колективна, що іноді призводить до ризикованих рішень і безвідповідальності. Доцільно використовувати цей стиль при виконанні творчих і складних завдань, наявності у персоналу багатоаспектної компетенції, що неможливо досягти при одноособовому прийнятті рішень.

При демократичному стилі управління керівник має максимально забезпечити підлеглих необхідними ресурсами, а поставлені ним цілі - відповідати цілям організації та цілям колективу, або його окремих груп. Фаховість підлеглих не потребує операційного контролю, дозволяє обирати власні способи виконання завдань. Цей стиль створює найбільш комфортне середовище для роботи і спілкування.

Ліберальний стиль управління (пасивний) характеризується низьким рівнем вимог до підлеглих, а в якості засобів впливу здебільшого застосовується прохання та інформація. За цього стилю підлеглі керуються власним розсудом щодо постановки цілей, способу вирішення задач і самоконтролю своєї діяльності. Ліберальний стиль може застосовуватися при виконанні складних, творчих завдань і лише за наявності висококваліфікованих та мотивованих до ефективної діяльності працівників із значним досвідом роботи. Цей стиль неможливо застосовувати при виконанні авральних та термінових завдань.

В чистому вигляді в управлінні персоналом неможливо застосовувати лише один стиль для всіх підлеглих, хоча кожний керівник має вроджені схильності до певної манери спілкування. Ефективність управління і максимальне використання трудового, інтелектуального та креативного потенціалу працівників потребує комбінації трьох стилів в залежності від трудового досвіду, компетентності, рівня складності і творчості завдань та терміну їх виконання. Характеристика приведених вище стилів управління персоналом приведена у табл. 7.3.

Результати чисельних досліджень засвідчують, що у процесі управлінської діяльності керівник може використовувати два типи ділової поведінки: направленість на виконання задачі (виробництво), або направленість на працівників (підлеглих). На основі різних моделей поведінки керівників була розроблена "решітка лідерства "Блейка-Моутона".

Таблиця 7.3. Характеристика стилів управління персоналом*

Завдяки решітці стало можливим визначити не тільки п'ять базових типів лідерської поведінки, а й відповідні їм стилі управління. Ситуативний стиль управління виникає в результаті необхідності ефективного управління персоналом різної кваліфікації та досвіду, спрямованості на задачу і відношення та готовності (здатності) слідувати за лідером. На цьому припущенні була розроблена матриця ситуативного управління Херши-Бланшарда (рис.7.2).

Рис. 7.2. Матриця лідерства та слідування за керівником (лідером)

Вибір ситуативного стилю управління потребує проведення наступних процедур: всебічної оцінки задачі та визначення етапів інтенсивного впливу на підлеглих; встановлення ступеню підготовленості підлеглих до виконання задач даного рівня складності; визначення характеру мотиваційних тенденцій підлеглих; прогнозування їхньої поведінки після отримання завдання. Суттєвим недоліком моделі є відведення в ній значної уваги інтуїції керівника та зменшення ролі нормативних вимог, хоча останні займають домінуюче положення в управлінні персоналом.