Розділ IV. Семантичний аналіз виразів природної мови

У літературі антецедент прийнято називати умовою, причиною, підставою, основою, а консеквент - наслідком, висновком.

Для імплікації характерна та обставина, що стверджуючи імплікацію, ми стверджуємо, що ні в якому разі не може трапитися так, щоб антецедент був істинним, а консеквент - хибним. Виходить, що імплікація істинна у трьох випадках:

- антецедент істинний і консеквент істинний;

- антецедент хибний, а косеквент істинний;

- антецедент хибний і консеквент хибний.

І лише коли антецедент істинний, а консеквент - хибний, імплікація - хибна.

Це відображено в таблиці істинності для імплікації:

Звідси випливає, що приймаючи імплікацію за істинну і визначаючи істинним її антецедент, ми повинні визнати істинним і її консеквент, а приймаючи імплікацію за істинну і відкидаючи в то й же час її консеквент як хибний, ми повинні відкинути і її антецедент.

Для імплікації, як і для диз'юнкції, характерна багатозначність, що полягає у розбіжності між вживанням її у логіці і в побуті. Аналог імплікації у природній мові - сполучник "якщо, то" з'єднує два простих висловлювання у складне у тих випадках, коли між ними існує певний зв'язок за формою і змістом. Під цим зв'язком розуміється той факт, що консеквент обов'язково випливає з антецедента. Іншими словами, визнаючи антецедент за істинний, ми змушені визнати істинним і консеквент.

З чисто інтуїтивної точки зору можна сказати, що ми звертаємося до імплікації у наших міркуваннях тільки тоді, коли не впевнені, істинні її антецедент і консеквент чи ні. В усіх інших випадках вживання імплікації втрачає смисл.

Наприклад, "Якщо дане космічне тіло планета, то воно має природний супутник". Наведене висловлювання, як і будь-яке інше імплікативне висловлювання, містить певний сумнів, який кодується наведеною таблицею істинності.

А. Тарський у книжці "Вступ до логіки та методології дедуктивних наук" наводить один з фізичних законів ("Кожен метал є платичним"), який записує у вигляді імплікації: "Якщо х є метал, то х є пластичним". Ця імплікація є формою конкретних застосувань загального закону. Коли ми впевнені в істинності загального закону, то змушені визнати істинність усіх його часткових застосувань. Мається на увазі, що коли на місце х ми поставимо назву будь-якого матеріалу (наприклад, мідь, глина, камінь тощо), то завжди матимемо істинне конкретне імплікативне висловлювання. Можна легко переконатися, що:

а) всі висловлювання, отримані в результаті такої підстановки, відповідатимуть умовам істинності імплікації. Ми не матимемо ситуації, коли при істинності антецедента хибним буде консеквент;

б) у кожній з імплікацій як конкретизації загального закону існує тісний зв'язок між антецедентом і консеквентом, що відображається у формальному співпаданні їх суб'єктів;

в) приймаючи антецедент кожної з цих імплікацій (наприклад, "мідь - метал") за істинний, можемо вивести з нього істинний консеквент ("мідь - пластична"). Підставою для цього є загальний закон, що всі метали - пластичні.

Однак, як зазначає А.Тарський, з погляду природної мови деякі з імплікативних висловлювань будуть штучними і сумнівними.

Коли ми замість х підставим назву конкретного матеріалу, відносно якого ми не знаємо, чи є він металом і чи пластичний він, імплікативний зв'язок відповідатиме своєму призначенню. Якщо ми замінимо х "міддю", антецедент і консеквент будуть безсумнівно істинні. Тому тут доречніше замість імплікації вжити вираз: "Оскільки мідь - метал, то мідь - пластична". Підставивши замість х "глину", отримаємо імплікацію з хибним антецедентом і істинним консеквентом, яку доцільніше замінити виразом: "Хоча глина і не метал, вона - пластична". А дібравши для х назву такого матеріалу, коли утворена імплікація матиме хибним і антецедент, і консеквент, ми збережемо імплікацію, але при цьому необхідно змінити граматичну форму дієслів. Так, підставивши замість х "камінь", матимемо: "Як би камінь був металом, то він був би пластичним".

Враховуючи прагнення мови науки до суворого визначення термінів, логіка задає чітке визначення імплікації. Імплікація вважається осмисленою навіть тоді, коли між антецедентом і консеквентом немає ніякого зв'язку. Істинність чи хибність імплікації залежить виключно від істинності або хибності антецедента і консеквента.

Такий підхід дає можливість, по-перше, встановити логічний смисл виразу "якщо, то" і, по-друге, звільнити цей вираз від психологічних факторів. З цього погляду осмисленими будуть такі висловлювання:

Якщо Варшава - столиця Польщі, то Дніпро впадає в Чорне море. Якщо Варшава - столиця Франції, то Дніпро впадає в Чорне море. Якщо Варшава - столиця Польщі, то Дніпро впадає в Каспійське море. Якщо Варшава - столиця Франції, то Дніпро впадає в Каспійське море.