Розділ XI. Аргументація

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й продемонструвати чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність або недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора так і у опонентів.

Доведенням і спростуванням широко користуються в різних науках і різноманітних галузях людської діяльності. Але лише у логіці розкривається природа доведення і спростування, описується їх структура, визначаються спеціальні правила.

1. Поняття доведення. Структура доведення

2. Види доведення

Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.

П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.

Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

Наприклад, для доведення судження "Підручник з історії є джерелом інформації" застосовуємо пряме доведення.

"Підручник з історії є джерелом інформації" - теза;

Судження 1. "Будь-яка книга є джерелом інформації" - аргумент

Судження 2. "Підручник з історії належить до множини книг"-аргумент.

Якщо ми визнаємо істинність 1 та 2 аргументів, то з необхідністю вимушені визнати істинність висунутої тези.

У наведеному прикладі для здійснення прямого доведення застосовується в ролі демонстрації модус "Barbara" першої фігури простого категоричного силогізму.

Аналогічно можна застосувати пряме доведення для встановлення істинності такої тези: "Шахрайство є суспільно небезпечним діянням".

"Шахрайство є суспільно небезпечним діянням" - теза;

Судження 1. "Будь-який злочин є суспільно небезпечним діянням" - аргумент;

Судження 2. "Шахрайство є злочином" - аргумент

Таким чином, істинність 1 та 2 аргументів, безапеляційно гарантують істинність тези.