Розділ VIII. Поняття

Процес мислення незалежно від спрямованості (чи міркуємо ми про юридичні норми, чи про числа, чи про історичні події і т.ін.), незалежно від рівня (буденний рівень міркування чи науковий) реалізується і існує в трьох основних формах: понятті, судженні та умовиводі,

У практиці міркування ці форми взаємозв'язані між собою, тому виділяти серед них простіші і складніші немає сенсу. У підручниках з логіки, як правило, аналіз форм мислення починають із поняття і переходять відповідно до судження і умовиводу. Це зумовлено, з однієї сторони, методичними міркуваннями, а з іншої - тією роллю, яку відіграють поняття і судження в структурі умовиводу.

Але можливий і інший підхід, який полягає в тому, щоб почати аналіз із судження, перейти до умовиводу і закінчити поняттям. Цей підхід передбачає брати за вихідне типологію формально-логічних теорій і в цій типології виділити мову логіки висловлювань як простішу за мову логіки предикатів. В такій послідовності розглядають форми мислення В.3егет, Ю.Івлєв, В.Бочаров, В.Маркін та ін у своїх підручниках з логіки.

І все ж таки починати розгляд форм мислення з поняття має певний сенс. По-перше, з точки зору методики (і це мабуть головне), оскільки ми розбиваємо процес міркування на досить виразні складові частини. А, по-друге, з точки зору генезису форм мислення, теоретичного осмислення їх становлення. Тобто, стає можливим показати, за допомогою яких засобів логіки вилучають форми мислення з природної мови, у якій вони знаходять своє втілення і, в якій вони функціонують.

1. Визначення поняття

2. Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

Із наведеного визначення очевидно, що при аналізі поняття логіка бере за мету розглянути не конкретні, змістовні ознаки, що мисляться у понятті, а дослідити особливості поняття як своєрідної форми мислення. Тому для логіки має сенс те, що в понятті предмети узагальнюються у класи за загальними і специфічними ознаками. Сукупність загальних і специфічних ознак є і необхідною і достатньою підставою формування поняття. Необхідною підставою тому, що без неї не відбудеться мислене об'єднання предметів у відповідні однорідні класи. А достатньою тому, що тільки при наявності її відбувається виділення цих класів, тобто тих, які відрізняються від інших.

Тут слушно буде зауважити, що хоча у понятті виділяється клас предметів, але об'єктом думки є не сам клас, а предмети класу, які представлені тут в узагальненому вигляді.

Відомо, що предметом в логіці є індивід або об'єкт даної думки.

В традиційній логіці, з суб'єктно-предикатною структурою судження, предмет репрезентується логічним підметом Б. (Наприклад,"Планети - космічні об'єкти", "Трикутники - геометричні фігури").

У сучасній логіці предметом є елемент класу, носій власного імені (його ще називають індивідом).

Відмінність позицій традиційної та сучасної логіки щодо предмета думки полягає навіть у тому, що предмет думки в традиційній і сучасній логіці представлений різними семантичними категоріями. У традиційній логіці це предикатор, а сучасній - терм. Терм, по суті, є мовною формою виразу предмету думки. В логіці терми позначають спеціальними символами:

У природній мові терми фіксуються власними іменами або описовими іменами (описовими термами)1, цифрами, іменами класів (множин), властивостей, відношень, які при написанні беруться в лапки.

Оскільки терм є ім'ям, то він має значення і смисл.

Значенням терму або його денотатом є позначуваний ним предмет.

А смислом терму, як власного імені, є інформація про позначуваний предмет. Смисл, інформація про предмет фіксується у факті виділення предмета через його називання. Терм - це ідеальне утворення, тобто він є абстракцією.

Використання імені предмета завжди передбачає ототожнення різних станів предмета, стадій та етапів його розвитку.

Наприклад, ми говоримо про "Визвольну війну 1648-1654рр." Або про "Київ" так нібито ця подія і це місто залишалися весь час без змін (або, як кажуть "тотожними самі собі"). Коли ж насправді "Визвольна війна 1648- 1654рр." мала свої періоди ("Битва під Жовтими Водами", "Битва під Берестечком", "Переяславська Рада" тощо), а "Київ" був "Києвом епохи Ярослава Мудрого", "Києвом часів Хмельничини", "сучасним Києвом".

Визначаючи терм як абстракцію, насамперед, мають на увазі, що при утворенні терму відбувається ототожнююче абстрагування. Ми тут відволікаємося від відмінностей, тут відмінності ігноруються, відкидаються, тому тут немає узагальнення. І саме це відволікання від відмінностей, що притаманні предмету позначеному термом і робить терм абстракцією, незважаючи на те, що терму не притаманна узагальнююча природа (як одна із суттєвих рис абстрактного мислення). А якщо терм не володіє узагальнюючою природою, то він не виражає поняття. Звідси - основна функція терму - називання, іменування предмета.