Розділ IX. Судження

Другий і третій рядок таблиці показують, що в суворо роз'єднувальному судженні прості судження, що його складають, не можуть бути разом істинними і не можуть бути разом хибними. Якщо одне з них істинне, то це є підстава для визнання другого хибним і навпаки.

Наступним видом складного судження є умовне судження. Умовним судженням називається таке складне судження, яке складається із двох простих суджень, з'єднаних таким логічним сполучником, як імплікація.

Слово "implicatio" є латинського походження і перекладається, як тісно зв'язувати. В природній мові цей сполучник має аналогом слова: "якщо, то". В логіці даний сполучник позначають символами:

Структура умовного судження складається із імплікації, підстави або причини, або основи) і наслідку.

Опишемо структуру умовного судження. Судження, яке стоїть до знаку імплікації, називається підставою, або основою, або умовою, або латинською мовою - антецедентом. Антецедент перекладається як попередній.

Судження, яке стоїть після знаку імплікації, називається наслідком, або висловом, або результатом, або латинською мовою - консеквентом. Консеквент перекладається як наступний.

Після цих пояснень структуру умовного судження можна представити як комбінацію антецедента, імплікації і консеквентна.

Характеризуючи логічну структуру умовного судження, слід звернути увагу на такі обставини:

- по-перше, в умовному судженні не можна переставляти місцями судження, які його складають (тобто міняти місцями умову і наслідок) без зміни значення вихідного судження;

- і, по-друге, умовне судження найбільш рельєфно, випукло показує, що в складних судженнях прості судження зв'язуються логічними сполучниками за значенням, а не за змістом.

Стосовно першої обставини звернемося до прикладу про свідка, який ми наводили вище. Якщо судження "Якщо він свідок, то він повинен говорити правду" є безсумнівно істинне, то утворене від нього: "Якщо він говорить правду, то він свідок" таким не є. Людина може бути не свідком і говорити правду і навпаки.

Для пояснення другої обставини візьмемо судження, які очевидно є хибними і жодним чином не пов'язані за змістом та з'єднаємо їх імплікацією: "Якщо Аристотель автор Римського права, то Наполеон автор "Руської правди"". І перше речення, і друге - хибні і не зв'язані за змістом, але в цілому це судження має значення - "істина". Іншими словами, в цьому судженні мається на увазі інший, прихований смисловий відтінок, який ми хочемо в такий спосіб посили: "Якщо невірно, що Аристотель написав Римське право, то тим більш невірно, що Наполеон є автором "Руської правди"".

Після визначення логічної структури умовного судження встановимо його значення за допомогою таблиці істинності:

В таблиці істинності видно, що умовне судження буде хибним лише в 2-му рядку таблиці, коли умова (або анцедент) - істинна, а наслідок (або консеквент) - хибний. В решті випадків умовне судження буде істинним.

Описуючи структуру умовного судження, ми виділяли судження, яке стоїть до знаку імплікації як підставу. У зв'язку з цим виникає потреба вказати види підстав і дати їх визначення.

Існує три види підстав: "достатня підстава", "необхідна підстава", "достатня і необхідна підстава".

Дамо визначення кожної з підстав. Достатньою підставою називається підстава, при наявності якої наслідок наступає, а при її відсутності наслідок може як наступити, так і не наступити.

Прикладом достатньої підстави в судженні: "Якщо він свідок, то він повинен говорити правду" є факт того, що дана особа згідно процесуальному кодексу визнана свідком.

А якщо людина не є свідком, то вона може говорити правду, а може - ні. Тобто, наслідок може наступити, а може - ні. Про це свідчить 3 і 4 рядки наведеної вище таблиці істинності для імплікації.

Отже, дана підстава є достатня, але не необхідна.