Розділ 3. Техногенні небезпеки та їх наслідки

Випромінювання різняться за умовами утворення, властивостями, довжиною хвилі й енергією:

— α-частинки (ядра гелію) рухаються зі швидкістю 20 000 км/с, мають високу іонізуючу спроможність і малу проникаючу спроможність (9—11 см у повітрі);

— β-частинки рухаються зі швидкістю світла (300 000 км/с), мають меншу здатність до іонізації, але більшу проникаючу спроможність (у повітрі — 20 м, воді і живій тканині — 3 см, металі — 1 см);

— нейтронне випромінювання — це потік нейтронів зі швидкістю 20 000 км/с, що легко проникають у живу тканину;

— γ-випромінювання — це електромагнітні промені з довжиною хвилі 2·10-10 м, які утворюються при альфа- і бета-розпаді атомів; має найменшу іонізуючу спроможність але найбільшу проникаючу спроможність (у повітрі сотні метрів, у воді — 23 см, дереві — 30 см, сталі — 3 см, бетоні — 19 см);

— рентгенівське випромінювання — електромагнітні промені, але позаядерного походження з високою проникаючою спроможністю (довжина від 10 нм до 5 нм[5]).

Джерела ІВ поділяються на природні та штучні (антропогенні). Протягом усієї історії існування Землі різні види випромінювання падають на поверхню Землі із космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться в земній корі.

Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає майже половину зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені в основному приходять до нас із глибин Все­світу, але певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Вони можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів.

Основні радіоізотопи, які можна знайти в гірських породах Землі, — це калій-40, рубідій-87 та члени сімейств, які беруть початок від урану-238 та торію-232. Майже 3/4 земного тепла виробляється в результаті розпаду природних радіоактивних речовин (для порівнення, кількість радіоактивного тепла, яке виділяється за один рік всередині Землі, становить 140 млрд кВт/год — це вдвічі більше, ніж уся електроенергія, яка виробляється протягом року світовою енергетикою).

Опроміненню від природних джерел радіації піддаються всі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, а інші — менші. Це залежить, зокрема, від того, де живуть люди. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.

Людина підпадає під опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то в цьому разі говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться в повітрі, яким дихає людина, або в їжі чи воді і потрапляють до організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, що необхідно враховувати, оцінюючи дози опромінення, отримані від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили до організму із їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглецю-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження.

Штучними джерелами ІВ є:

— атомні електростанції (в Україні — це Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська);

— підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

— підприємства з поховання радіоактивних відходів;

— науково-дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами;

— ядерні вибухи;

— прискорювачі заряджених часток;