TextBook Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи технічні, економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись ні за яких умов.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який здебільшого призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик нині також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.
Зміст концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку нині сприймає суспільство, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає можливість розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, позаяк порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини — 10-8 на рік. Для країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10-3 на рік, що на декілька порядків вищий за нормативний рівень, встановлений у країнах ЄС.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Те, наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємства, установи тощо.
1.5. Класифікація надзвичайних ситуацій
Надзвичайна ситуація (НС) — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських та матеріальних втрат.
Наказом Держстандарту України від 19.11.2001 р. № 552 введено в дію Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019—2001, який є складовою частиною Державної системи класифікації i кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні, і затверджено наказом МНС України від 19.04.2003 р. № 119 класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій. З прийняттям 24.03.2004 р. Кабінетом Міністрів України Постанови № 368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями», яка виокремлює як основну підставу класифікації НС — обсяг заподіяних наслідків, технічних та матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, було завершено формування нормативно-правового поля з питань класифікації надзвичайних ситуацій.
Одиницями виміру класифікаційної ознаки визначені показники: кількість осіб, голів, факт виникнення події, тоннаж, час, площа або кількісний вираз перевищення гранично допустимої концентрації (ГДК) та їх порогові значення. Порогові значення показників ознак для НС у транспортній, виробничій сферах, сфері життєзабезпечення, у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини різні. Так, показник загибелі або травмування людей внаслідок дорожньо-транспортних пригод становить від п’яти та 15 осіб відповідно, поряд з показниками загибелі або травмування людей внаслідок аварій, катастроф, отруєнь та нещасних випадків від трьох та 10 осіб, від двох та п’яти осіб при руйнуванні підземних споруд, пожеж (крім побутових пожеж) та вибухів, та від одної особи при захворюванні на екзотичні, особливо небезпечні інфекційні хвороби (чума, натуральна віспа і т. ін.).
При цьому слід завважити, що вартісний показник розміру заподіяної шкоди класифікаційними ознаками не наводиться. Такий показник розміру заподіяних (очікуваних) збитків у вартісному показнику (для державного рівня понад 150 тис. мінімальних заробітних плат, регіонального рівня — понад 15 тис. мінімальних заробітних плат, місцевого — понад дві тисячі мінімальних заробітних плат) визначений Порядком класифікації НС за їх рівнями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Укрвїни від 24.03.04 р. № 368.
За обсягами технічних та матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків НС: для державного рівня встановлено не менше одного відсотка від обсягу видатків двох чи більше місцевих бюджетів регіонів; для регіонального — не менше одного відсотка від обсягу видатків двох чи більше місцевих бюджетів районів (міст обласного значення); місцевого рівня — коли обсяги перевищують власні можливості об’єкта, де виникла НС.
За критерієм загибелі людей НС поділяються на такі рівні: державний рівень понад 10 (або внаслідок якої постраждали понад 300 осіб) осіб; регіональний — понад п’ять (100) осіб; місцевий — понад дві (50) особи; об’єктовий, коли критерії НС не досягають зазначених розмірів. Цей критерій знижується до понад п’ять (100), три-п’ять (50—100), один-два (20—50) за умови, якщо матеріальні збитки перевищують відповідно 25, 15, 0.5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, для віднесення будь-якої небезпечної події до НС необхідно порівняти фактичні наслідки події з пороговими значеннями показників ознак НС, а для визначення рівня НС класифікувати її за критеріями територіального поширення, обсягами задіяних матеріальних та технічних ресурсів для ліквідації та розміром заподіяних або очікуваних матеріальних збитків від НС. При перевищенні фактичним показником порогового значення надзвичайна подія вважається надзвичайною ситуацією. Слід підкреслити, що об’єктами класифікації можуть бути лише НС.
Тобто феномен НС полягає в тому, що визначальним критерієм для переходу небезпечної події в статус НС та її класифікації за рівнем стають встановлені державою залежно від реальних соціально-економічних умов кількісні показники наслідків та матеріальних і технічних ресурсів, необхідних для їх ліквідації (рис. 1.1), тоді як ймовірність виникнення або частота реалізації небезпеки відіграє лише допоміжну функцію, яка дає змогу: враховувати величини фінансових вкладень у підтримку та підвищення загального рівня безпечності об’єктів, комплексів, систем від НС, з урахуванням кількісних характеристик можливих втрат і реальних фінансових можливостей.
Надзвичайна ситуація
Рис. 1.1. Алгоритм класифікації надзвичайних ситуаційПостановою Кабінету Міністрів України № 368 від 24.03.2004 р. з метою створення єдиної системи класифікації НС та визначення їх рівнів, забезпечення оперативного та адекватного реагування на такі ситуації затверджено Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, згідно з яким за характером походження подій, що зумовлюють виникнення НС на території України, розрізняють чотири класи НС: техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Безпека життєдіяльності» автора Коцан Ігор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Категоріально-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності“ на сторінці 10. Приємного читання.