Розділ «Частина V. Історія вищої освіти»

Усе це призвело до якісної зміни освітніх програм у вищій школі. Так, у США, Великій Британії отримали розпо­всюдження так звані кооперативні програми, коли студенти одночасно здобувають академічну освіту і працюють у промислових та інших компаніях.

У ВНЗ Німеччини практикується не тільки стажування працівників фірм у вищій школі, але і робота студентів і молодих учених у фірмах. Особливо це характерно для спеціальних (професійних) ВНЗ, де навіть викладачі зобов’язані періодично проходити практику на фірмах.

Узагалі сучасна система вищої освіти у провідних країнах світу (США, Велика Британія, Німеччина) суттєво відрізняється від української. Один із базових принципів її організації — «академічна свобода», який проявляється насамперед у тому, що не тільки ВНЗ є автономними утвореннями, але і кожному його суб’єкту надається свобода і самостійність.

Студент ВНЗ може не відвідувати занять разом зі своїми «однокурсниками», він сам обирає певний фах і відповідну навчальну програму, організовує свій навчальний план і свій час відповідно до загальних вимог. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на період навчання, самостійно планує своє академічне життя, вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему, з якої буде складати екзамен, строк навчання, семінари і викладачів. Студент має право у зручний для себе час записуватися на лекційні і семінарські заняття, стажування та практику, підробляти тощо. Він також сам визначає, яким екзаменом закінчить своє навчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магі­стерську роботу (диплом). У більшості країн світу студент має право на вибір не тільки навчальних курсів, тем курсових та дипломних робіт, але й термін складання іспитів. Правда, потім він може сам і змінити цей план.

Сесій, як таких, у вищій школі провідних країн світу не існує. Є курси лекцій, після яких слідують екзамени. Екзамени в основному письмові.

Організація процесу навчання у вищій школі провідних країн світу має і суттєві недоліки. До них, як відзначають фахівці, належить зниження середніх показників якості освіти. У зв’язку з цим велика увага у ВНЗ приділяється диверсифікації (диференціації) навчання, яка включає широкий спектр навчально-організаційних заходів, спрямованих на задоволення різнобічних інтересів і здібностей особи­стості.

До недоліків системи освіти у Німеччині також належить дуже велика тривалість навчання та необмежений його термін. Зокрема, щоб отримати спеціальність, студент німецького університету навчається в середньому сім років. Необмежений час навчання у вищій школі Німеччини є певною проблемою для її керівництва, яке стало вести боротьбу з «вічними» студентами. Тепер, якщо людина на­вчається 5—7 років, їй доводиться сплачувати за навчання додаткові кошти.

У світовій як загальноосвітній, так і вищій школі істотно збільшився інтерес до навчання обдарованої, талановитої молоді. Для даної категорії дітей розробляються індивідуальні програми, які спрямовані на розкриття і подальший розвиток їх здібностей, дарувань. За даними вчених, від 3 до 8 % представників кожної вікової групи мають визначні здібності, але далеко не завжди можуть їх проявити.

Цікава практика щодо підтримки обдарованої молоді існує в Ізраїлі. Зокрема, для студентів перших курсів при­родничих, гуманітарних, суспільних наук та сільського господарства, які проявили незвичайні здібності, університетами пропонується спеціальна програма «Амірім», яка створена для 15—20 кращих студентів університету з метою надання можливостей найбільш повно використовувати свої здібності за рахунок інтенсивності навчання і розширення кола занять, а також щоб прискорити отримання ними наступного академічного ступеня. Студенти, які працюють за програмою «Амірім», звільнюються від оплати за навчання.

Навчальні плани зарубіжних ВНЗ містять тільки незначну кількість обов’язкових навчальних предметів, що дозволяє студентам більшість часу працювати за індивідуальними планами. Поряд з обов’язковими курсами, існують вибіркові і факультативні. Так, приблизно 40 % складають спецкурси та курси за вибором.

Провідне місце в структурі навчального процесу займає самостійна робота студентів, яка передбачає їхню діяльність у лабораторіях, навчально-наукових центрах, бібліотеках, а також у домашніх умовах і під час канікул. Так, в університетах Великої Британії канікули (43 тижні протягом трьох років) використовуються для вдосконалення навичок самостійної праці. Під час канікул студенти читають додаткову літературу, вивчають запропоновані проблеми, пишуть реферати, виконують творчі роботи.

Кожна аудиторна година доповнюється 2—5 годинами самостійної роботи. До педагогічно цінних видів самостійної роботи студентів провідних країн світу належать: написання рефератів, творів на вільну тему; виконання творчих завдань, що розраховані на порівняння різноманітних теоретичних концепцій; виконання індивідуальних і групових дослідниць­ких проектів; критичний аналіз статей з проблеми, що ви­вчається; підготовка та виступ з лекціями перед студентами з подальшою дискусією.

У провідних країнах світу студенти мають різне навантаження протягом тижня. Так, студенти вищої школи США працюють п’ять днів на тиждень, а студенти Японії та Китаю — шість днів.

Викладання в університетах здійснюється у формі лекцій, семінарських, просемінарських (Німеччина, Австрія), практичних, лабораторних та тьюторських (Велика Британія) занять (заняття студентів з персонально закріпленими за ними викладачами (тьюторами), навчальних бесід і дискусій (Австрія, Німеччина).

До системи вищої освіти широко впроваджується технологія модульного навчання. Накреслилась тенденція до переходу від фронтальних та групових форм і методів на­вчання до індивідуальних занять, тренінгів, роботи з малими групами, стажування. Практикуються заняття зі студентами бригадою викладачів, проведення лекцій та дискусій, спрямованих на активізацію розумової діяльності студентів, формування індивідуальних точок зору, розвиток здібностей проблемного викладу навчального матеріалу, комунікативні та соціально-психологічні тренінги. Лекції і практичні заняття у зарубіжній вищій школі, на відміну від української, тривають 50—60 хвилин і розраховані на різну аудиторію. Наприклад, у ВНЗ США лекція читається для потоку, який нараховує до 1000 студентів. Поняття «академічна група» у Сполучених Штатах не існує, адже кожен навчається за індивідуальною програмою і відвідує лекції за вибором.

У провідних країнах світу, поряд з традиційними, широко практикуються й нетрадиційні методи і форми навчання, а саме: мікровикладання, ігрове моделювання, моделювання ситуацій, метод «лабіринту», рольові, дидактичні ігри та ігри драматизації.

До педагогічно цінних форм навчання також можна віднести «вільну групову дискусію», коли заняття, їх обговорення проводять студенти, а викладач виступає в ролі слухача (Велика Британія, Австрія), проблемне навчання (у формі проблемних завдань і запитань), яке поєднує самостійну роботу студентів із заняттям у невеликих групах (особливо поширене у Німеччині), а також трансдисциплінарну інте­гративну модель навчання. Цікавою формою є і робота над проектами, що передбачає дослідження певної проблеми і вимагає міждисциплінарного підходу. В університеті також проводиться дистанційне навчання, котре засноване переважно на самостійному вивченні предметів за допомогою навчальних посібників, телебачення, радіо і відеозаписів.

Серед активних методів навчання, які орієнтовані на активізацію пізнавальної та творчої діяльності студентів, перевага надається лекціям-бесідам, лекціям-дискусіям, методу кейсів, написанню рефератів.

Кожна країна світу має як загальні, так і специфічні форми та методи викладання у вищій школі. Зокрема, специфічною формою навчання для вищих освітніх закладів Великої Британії виступають тьюторіали — індивідуально-групова форма навчання, яка передбачає заняття тьютора (написання творів за обраною темою, співбесіда, відповіді на запитання тощо) з 2—10 студентами один-два рази на тиждень.

Оригінальною формою навчання у вищій школі Австрії виступають спеціалізовані дослідні семінари. Основне завдання таких семінарів — навчити студента мати свою точку зору і захищати її. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20—25 с.). Таких робіт може бути дві, три, п’ять залежно від здібностей студента.