Розділ «Частина V. Історія вищої освіти»

На відміну від інших країн світу, вища освіта у Японії є обов’язковою і включає такі основні види освітніх установ: університет повного циклу (4 роки); університет прискореного циклу (2 роки), професійні коледжі, технічні інсти­тути.

До найбільш відомих вищих навчальних закладів Ізраїлю належить Технологічний інститут, який є лідером у галузі техніки і входить до складу чотирьох технічних ВНЗ світу, які мають медичний факультет.

Наприклад, на 19 факультетах і в 29 науково-дослідних центрах Техніону навчається понад 12 000 студентів, викладацькій склад нараховує понад 750 професорів та викладачів. Три чверті інженерів Ізраїля є випускниками Техніону, а серед засновників та керівників 2000 науково-технічних компаній вихованці інституту складають 80 %.

Для тих, хто не має можливості отримати вищу освіту в загально прийнятих межах, в Ізраїлі існує так званий Відкритий університет, навчальна програма якого охоплює 80 академічних та 20 підготовчих і професійних курсів, на яких навчається близько 11 тисяч студентів.

Найбільш престижними навчальними закладами в переважній більшості країн Заходу та Сходу вважаються університети, до яких належать тільки ті вищі заклади освіти, які готують наукові кадри за декількома програмами, присуджують відповідні академічні ступені (бакалавра, магі­стра, док­тора). Університети об’єднують навчальні науково-дослідні інститути, коледжі, школи, факультети, кафедри, галузеві центри, проблемні лабораторії, конструкторські та технологічні бюро, школи-лабораторії.

До тенденцій зарубіжної університетської освіти також належить ідея створення Міжнародного університету, яка виникла ще на початку ХХ ст. і отримала свій подальший розвиток у Каліфорнії (1982 р.). Завдання Міжнародного університету полягає в забезпеченні зв’язку між існуючими освітніми інститутами усіх країн.

У цілому університети є значними освітньо-науково-виробничими комплексами, в яких навчається достатньо велика кількість студентів. Наприклад, кількість студентів Європейського університету в Єрусалимі досягає 30 тисяч, професорсько-викладацький склад нараховує понад 2000 осіб. Загальні цілі та завдання університетської освіти полягають у розкритті студентам теоретичних і прикладних аспектів науки, озброєнні їх уміннями ведення наукових досліджень, а також у всебічному розвитку особистості студента. Саме в стінах університетів формується економічне, політичне, наукове, культурне майбутнє країни.

Вища школа провідних країн світу представлена як дер­жавними, так і приватними ВНЗ. Так, у Франції нараховується 80 державних університетів і близько 300 вищих шкіл. 99 % вищих шкіл — приватні. Принципової різниці між університетами та вищими школами не існує. Навчання у вищих школах дорожче, ніж в університетах, вони є більш престижними.

Академічний рік у різних країнах світу починається по-різному. Так, у Німеччині — з 15 жовтня, у США — з серп­ня або вересня. Навчальний рік у Франції починається у вересні, закінчується в липні і включає в себе 16 тижнів канікул, що значно більше, ніж в інших європейських країнах.

Особливість зарубіжної вищої освіти полягає в організації «відкритого», «конкурсного» та«вибіркового» прийому студентів. «Відкритий» прийом означає висування мінімальних вимог до абітурієнтів, а саме: наявність документа про успішне завершення повної середньої освіти. Це зумовило суттєве збільшення контингенту студентів. Зокрема, за останні десять років: у США та Франції — втричі; в Японії та Великій Британії — в 2,5 рази; у Німеччині — вдвічі.

«Конкурсний» прийом здійснюють приватні та дослідницькі університети, які пропонують абітурієнтам систему вступних іспитів, співбесіду або тестування. В окремих випадках університети вимагають характеристики або рекомендаційні листи.

«Вибірковий» прийом проводиться в університетських коледжах вільних мистецтв та на спеціалізованих факультетах (музика, живопис, література, театр тощо).

Головну роль у виборі абітурієнтами конкретного університету та факультету відіграють консультаційні агенції та шкільні консультанти, сумісна діяльність яких спрямована на допомогу випускникам у їхній підготовці до вступу в університет. Наприклад, у школах Німеччини введено спеціальний предмет «Вибір професії», мета якого полягає у підготовці учня до самостійного вибору професійної кар’єри.

Університетська освіта в різних країнах світу має свою специфіку. Зокрема, університети Німеччини поділяються на класичні (медицина, теологія, економіка, соціологія тощо), технічні (інженерні спеціальності), загальні (забезпечують спеціальну професійну освіту в галузі юриспруденції). У навчальних закладах Німеччини вища освіта має переважно денну форму навчання, вступні іспити відсутні, а розподіл місць відбувається централізовано через спеціальне Центральне бюро.

Вступники до ВНЗ Франції не мають бути старшими за 24 роки, повинні мати обов’язковий стаж роботи не менше двох років. У Німеччині абітурієнти рідко вступають до ВНЗ одразу після закінчення школи.

Платня за навчання у зарубіжній вищій школі дуже висока, але існує система фінансової допомоги, особливо талановитій молоді, у вигляді стипендій, грошових позик тощо. Наприклад, оплата за навчання та різноманітні студентські внески в Ізраїлі складають 15—20 %, інша частина — надходження із благодійних та інших джерел. У більшості розвинених країн світу (Франція, Китай, Німеччина) студенти отримують стипендію, розміри якої залежать від прибутку сім’ї, успішності студента, курсу навчання.

Взагалі організація навчання у вищій школі провідних країн Заходу та Сходу має, поряд з позитивним досвідом, і певні проблеми. До них належать: забезпечення гідного рівня підготовки майбутніх спеціалістів водночас із збільшенням їх кількості; пошук раціонального балансу між гуманітарними, природознавчими та технічними напрямами навчання; між теоретичною і практичною складовими навчального процесу; між навчальною та науково-дослідною роботою тощо.

Інтелектуальний та емоційний розвиток молодої людини, формування її ціннісних орієнтацій, етичних і естетичних ідеалів залежить від характеру змісту освіти. Наприклад, в Англії освіта розглядається у відповідності з майбутнім соціальним положенням. У Німеччині, Франції перевага надається інтелектуальній освіті. У США до освіти ставляться прагматично. Англійський учений М. Седлер, описуючи подібну специфіку, відзначав з гумором: «Коли мова йде про освіту, німець запитує, що буде знати, француз — які будуть екзамени, американець — що буде вміти, англієць — якою буде кар’єра».

Виходячи з цього, вченими і викладачами-практиками були сформульовані провідні завдання навчання у зарубіжних ВНЗ, а саме: врахування специфіки інтересів студентів; сприяння розвитку їх пізнавальної та творчої активності; надання можливості студентам глибоко вникати у сутність тієї чи іншої теми; підтримка ініціативи і самостійності у навчанні; надання широких можливостей для прояву лідерських здібностей.

Згідно з метою і завданнями освіти до основних шляхів оновлення її змісту належать: інтелектуалізація; введення інтегративних, індивідуальних програм; звуження сфери вибору предметів «за інтересами» і підвищення ролі базової університетської освіти; стандартизація змісту освіти; посилення гуманітарних аспектів змісту освіти; удосконалення контролю якості освіти; розповсюдження системи самоперевірки навчальної роботи; запровадження нових технологій навчання; використання активних методів і форм організації навчального процесу.