Розділ «Частина ІІІ. Прикладні аспекти педагогіки»

У літературі описані технології кооперативного на­вчання (робота в парах, робота в малих групах), технології колективного і колективно-групового навчання (ротаційні трійки, «Акваріум», «Ажурна пилка», «Два — чотири — усі разом», «Навчаючи — вчуся» тощо), технології опрацювання дискусійних питань («Прес», «Займи позицію», «Дерево рішень», «Аналіз ситуації», «Дебати» тощо), технології ситуативного моделювання (симуляція, імітація, рольова гра тощо).

У сучасних ВНЗ все більшого поширення набувають MultiMedia-технології (ММ-технології).

MultiMedia-технології — це технології інтегрованого представлення всіх видів інформації (зорової, текстової, графічної, відео, звукової і навіть тактильної, смакової та офративної) на електронних носіях у цифровому форматі у вигляді електронного документа (ММ-документа) і відтворення його на окремому комп’ютері або на екрані за допомогою MultiMedia-проектора (ММ-проектора) та відповідних комп’ютерних пристроїв.

ММ-технології — це технології конвертування всіх видів інформації у цифровий формат, інтегрування цієї інформації в один документ і відтворення його на комп’ютері.

Використання ММ-технологій потребує спеціального програмного забезпечення. Найбільш перспективними типами програмного забезпечення для використання на навчальному занятті є Інтернет, електронні енциклопедії та фахові пакети для відповідних предметних галузей.

Матеріали до навчальних занять із використанням ММ-технологій доцільно інтегрувати в комп’ютерну презентацію, використовуючи для цього такі пакети, як Word, Power Point або якийсь інший пакет. Найбільш перспективною формою презентації є HTML-документ, з яким можна ознайомитись у будь-якому браузері. Презентацію можна опублікувати в Інтернеті і зробити доступною кожному охочому.

Для використання повною мірою можливостей ММ-те­х­­нологій під час ММ-лекції її матеріали (тему, план, бажано і текст) повинні бути надані тому, хто навчається, заздалегідь. Головним змістом лекції є знайомство з авторським поглядом на питання лекції як на фрагмент системи знань предметної галузі, знайомство з роботою фахівця при розв’язуванні творчих завдань, у тому числі за допомогою інформаційних технологій. Писання конспекту на такій лекції не є завданням студента — він повинен мати текст лекції і робити там особисті нотатки.

Матеріали до ММ-лекцій згодом повинні інтегруватися в електронні курси, які є кроком до впровадження дистанційних курсів і різних форм дистанційної освіти.

На межі 80—90-х років ХХ ст. уперше була висловлена і обговорена ідея розробки і використання гнучких педагогічних технологій навчання у вищому закладі освіти, що виходять за межі так званих «цехових» інтересів, тобто за межі процесу засвоєння матеріалу з навчальної дисципліни, і вторгаються буквально в усі ланки навчального процесу — в побудову навчального плану, навчальних розкладів, у режим і стиль діяльності, у послідовність різних форм занять, у систему контролю й обліку наслідків вивчення навчальних дисциплін тощо.

Технологічний ланцюжок усіх складових навчального процесу може бути незмінним, раз і назавжди заданим, щорічно повторюваним, жорстким і разом з тим добре налагодженим і відпрацьованим. У цьому випадку він набуває стійких рис консервативності. Але можливий і інший підхід: у цей ланцюжок закладається принцип інваріантності. Такий підхід додає технологіям навчання стійку рису гнучкості і рухливості, і тому вони й названі гнучкими. Головна особливість гнучких педагогічних технологій полягає в тому, що вони здатні дуже чутливо реагувати на всі зовнішні і внутрішні зміни, впливи й подразники і в адекватний спосіб відповідати на них.

У концепції гнучких технологій навчання представлені такі поняття, як альтернативні варіанти навчання; індексація рівнів теоретичної і професійної підготовленості; індексація рівнів працездатності; паспортизація рівнів підготовленості фахівця і низка інших.

Незважаючи на надзвичайну цінність категорії «здо­ров’я», і донині немає його загальновизнаного наукового визначення: у наукових джерелах запропоновано понад 300 визначень цього поняття.

Найбільш поширеним у наукових джерелах є визначення здоров’я, зафіксоване у статуті Всесвітньої організація охорони здоров’я (ВООЗ): «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя людини, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів».

У новій концепції здоров’я робоча група ВООЗ пропонує таке визначення цього поняття: «Здоров’я — це ступінь здатності індивіда чи групи, з одного боку, реалізувати свої прагнення і задовольняти потреби, а з іншого — змінювати середовище чи кооперуватися з ним. Тому здоров’я розглядається як ресурс, а не мета життя».

Необхідно підкреслити, що турбота про збереження життя та зміцнення здоров’я своїх громадян входить у сферу пріоритетних завдань держави.

Здоров’язбереження в педагогічному аспекті — це на­вчально-виховний процес, що передбачає створення безпечних і комфортних умов перебування тих, хто навчається, в навчальному закладі, запобігання стресів і перевантажень, установлення суб’єкт-суб’єктних взаємин учасників педагогічного процесу, забезпечення цілісного розвитку особи­стості й тим самим сприяє збереженню та зміцненню здо­ров’я учнів (студентів).

Забезпечення здоров’язбереження тих, хто навчається, вимагає розв’язання комплексу завдань, що торкаються як матеріального, кадрового забезпечення, так і організаційно-змістового наповнення освіти й стосуються змін її форм і методів.

Освітні здоров’язбережувальні технології — сукупності засобів, методів, форм, прийомів організації та проведення навчально-виховного процесу, спрямованого на здоров’язбереження тих, хто навчається (створення безпечних і комфортних умов перебування учнів (студентів) у навчальному закладі, запобігання стресів і перевантажень, установлення суб’єкт-суб’єктних взаємин учасників педагогічного процесу, забезпечення цілісного розвитку особи­стості).

Здоров’язбережувальні освітні технології виконують такі функції:

формувальну — здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особи­стості;