Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Але устійнено, що Андрій не знає Жгута. Андрій же устійнив, що  є  якийсь Жгут, що  відіграє в  його   справі, може, велику роль, та що  слідчим залежить на  тому, аби  його  не розконспірувати.

Одначе щодо Гордого, то  хвилеве враження  про   його розум таки  було   безпідставним.  Він   був  «по-хахляцьки» хитрий, це  так, він  вполював зайця з  тим   «Жгутом», але розумові його  здібності все-таки цим не були  реабілітовані. Далі  йшла комедія в попередньому стилі. Гордий імпровізував. Не  маючи ніяких зізнань Андрієвих в ділі, знаючи, що  їх не  здобув ніхто, Гордий вирішив все-таки всіх  перевершити й бодай якісь зізнання здобути. І він  імпровізував. Він хотів всіх здивувати й таки розкрити контрреволюційну організацію, яка, на  його глибоке переконання,  існує. Існує  напевно й  відповідна до  Андрієвих, Гордому відомих, поглядів. І  Гордий докладав зусиль, ловлячи Андрія на різних іменах, вигаданих ним фактах, намагаючись Андрія застрашити приголомшуючими речами, розраховуючи на те, що  людина під  навалою тих  вигаданих  фактів  впаде у відчай і розкаже вже  невигадане, те, що  вона має  за душею. А цього саме  й треба.

Лови Гордого кінчилися  тим,  що   він  страшенно роззлостився й  кинув бавитися в  розум... Він  пустив у  діло свої  кулаки... І треба сказати, що  він  цим своїм «розумом» володів геніально... Він сам давав  з Андрієм раду краще, аніж Великін зі своїми помічниками. Правда, тепер в Андрія не було  й третини колишньої сили... Боже, якби це  сталося в перший день, отак  один на  один!.. Але  тепер Андрій після всього перейденого був  занадто кволим... Збиваючи до  непритомності й  одливаючи водою, Гордий довів  Андрія до такого стану, що  аж  сам  злякався й  похопився. Очевидно, він  не  мав  санкції убивати до смерті, а мав  наказ залишити трішки живим... І він  лишив Андрія трішки живим. Після цього слідство перейшло в знайому стадію «нукання». Гордий переконував Андрія, що  йому, зрештою, «нічого не  буде», якщо він  «признається».  Хай   він  розповість про   свої   всі справи, і все  буде  «в порядку». А так  переконуючи, нукав:

— Ну?!

А так нукаючи та переконуючи «хоч щось дати», Гордий, щоб  підкріпити жертву, навіть давав  Андрієві напитись води. І Андрій пив. Він  у душі  не  мав  на  цього дурня злоби, бо... бо ж він дурень, і на гнів  ще й на таких не вистачало вогню. Божий бичок, якому однаково, що  ламати рогами — мур, стовп чи людину. Клепав би своїми кулачищами паротягові казани, й скільки б з того  було  користі!

Гордий нукає й  знічев’я копається в  купі  книг. Він  їх листає глибокодумно й кидає геть.  І нукає.

Ось  він  знаходить якусь книжку,  розгортає її  й  довго читає щось... І  раптом вибухає саркастично й  водночас тріумфуюче:

— Ах ти ж гад! Ага! Ти прикидаєшся ягням!! А оце  що?!!

Га?!!

Гордий потрясав якоюсь книжкою...  В  брунатній обкладинці... На  тій  обкладинці жирними чорними літерами написано:

«Поет-анархіст, Уолт  Уїтмен!»

Андрієві щось  пробігає  по  серцю. А  Гордий  уїдливо карбує, читає напис на  титульній сторінці:

— «Любому й дорогому другові Андрієві Чумакові... Hyp форвердс!» Ич  ти!

Так, Андрій згадав, що  там  було  дійсно написано девіз — «Hyp  форвердс!», а подарувала цю книжку й написала «любому й дорогому другові» товаришка студентських років Людмила У., безумно закохана в анархізм, в його  давнього апостола Малатесту та  в його  недавнього маршала, легендарного Нестора Махна, зараховуючи до анархізму все, що було і є революційного, наснаженого зненавистю до ВКП(б) і до всякого деспотизму. А так як девіз  «Hyp  форвердс!» всетаки досить прозорий і небезпечний, то, замість підпису, там передбачливо поставлено якусь карлючку, що мала  правити за ініціал «У». Дівоча конспірація.

— Що це  таке  «Hyp  форвердс»?

— Вперед!

— А-а... Ну  от бач! Я так  і знав... Ага! Хто  це  такий? — потрясав Гордий книжкою з таким скандальним написом «Поет-анархіст». Напис на  титулі  він  прийняв так, як  і написи на  всіх інших книжках, дарованих авторами, як  власноручний напис самого того  анархіста. — Хто  це  такий?..

Андрієві раптом  перебігає  химерна  й  зухвала  думка.

Думка в  стилі шибеничного одчайдушного гумору. І,  не знаючи собі  як  слід  ще  справи, що  з  того  вийде, Андрій звісив покаянно голову й зітхнув:

— Анархіст. Великий анархіст.