Ловлячи Андрія, Гордий ненароком запитав, чи він не знає такого от Жгута? Сам тон запитання й погляд, яким Гордий при тому дивився в обличчя, змусили чуткого Андрія нашорошитись. Метод ставлення запитань ненароком і байдуже був добре Андрієві знайомий. Коли в хаосі ставлять запитання ненароком — це й є головне. О, та він, здається, тільки клеїть з себе дурня, цей тип! Одначе такого прізвища Андрій не знав. А Гордий перепитав його кілька разів, при тому пильно й скоса дивився в обличчя.
— Чи не знаєте ви такого Жгута?
Андрій не знає такого Жгута. При цім Андрій не зміг приховати свого здивування — він справді не знав ніякого Жгута. Те здивування не могло прослизнути мимо уваги навіть Гордого, й він лишився явно задоволений і справді гордий. Він за чимось полював і вполював. Це йому вдалось. Андрієві було досадно, що він дав маху, а в той же час тривожно: «Що за Жгут?!» І якщо цей дурень про нього так питає, то, очевидно, в цім і є вісь всієї інструкції щодо імен. Гордому треба устійнити, чи знає Андрій Жгута. І без сумніву, вони зацікавлені в тому, щоб Андрій не знав. Це устійнено. І саме тому Андрієві було досадно. Згідно з його виробленими правилами — слідчим нічого не треба давати устійнити. Чим більша здезорієнтованість, тим краще. Та сама метода в обороні, що застосовується й при наступі.
Але устійнено, що Андрій не знає Жгута. Андрій же устійнив, що є якийсь Жгут, що відіграє в його справі, може, велику роль, та що слідчим залежить на тому, аби його не розконспірувати.
Одначе щодо Гордого, то хвилеве враження про його розум таки було безпідставним. Він був «по-хахляцьки» хитрий, це так, він вполював зайця з тим «Жгутом», але розумові його здібності все-таки цим не були реабілітовані. Далі йшла комедія в попередньому стилі. Гордий імпровізував. Не маючи ніяких зізнань Андрієвих в ділі, знаючи, що їх не здобув ніхто, Гордий вирішив все-таки всіх перевершити й бодай якісь зізнання здобути. І він імпровізував. Він хотів всіх здивувати й таки розкрити контрреволюційну організацію, яка, на його глибоке переконання, існує. Існує напевно й відповідна до Андрієвих, Гордому відомих, поглядів. І Гордий докладав зусиль, ловлячи Андрія на різних іменах, вигаданих ним фактах, намагаючись Андрія застрашити приголомшуючими речами, розраховуючи на те, що людина під навалою тих вигаданих фактів впаде у відчай і розкаже вже невигадане, те, що вона має за душею. А цього саме й треба.
Лови Гордого кінчилися тим, що він страшенно роззлостився й кинув бавитися в розум... Він пустив у діло свої кулаки... І треба сказати, що він цим своїм «розумом» володів геніально... Він сам давав з Андрієм раду краще, аніж Великін зі своїми помічниками. Правда, тепер в Андрія не було й третини колишньої сили... Боже, якби це сталося в перший день, отак один на один!.. Але тепер Андрій після всього перейденого був занадто кволим... Збиваючи до непритомності й одливаючи водою, Гордий довів Андрія до такого стану, що аж сам злякався й похопився. Очевидно, він не мав санкції убивати до смерті, а мав наказ залишити трішки живим... І він лишив Андрія трішки живим. Після цього слідство перейшло в знайому стадію «нукання». Гордий переконував Андрія, що йому, зрештою, «нічого не буде», якщо він «признається». Хай він розповість про свої всі справи, і все буде «в порядку». А так переконуючи, нукав:
— Ну?!
А так нукаючи та переконуючи «хоч щось дати», Гордий, щоб підкріпити жертву, навіть давав Андрієві напитись води. І Андрій пив. Він у душі не мав на цього дурня злоби, бо... бо ж він дурень, і на гнів ще й на таких не вистачало вогню. Божий бичок, якому однаково, що ламати рогами — мур, стовп чи людину. Клепав би своїми кулачищами паротягові казани, й скільки б з того було користі!
Гордий нукає й знічев’я копається в купі книг. Він їх листає глибокодумно й кидає геть. І нукає.
Ось він знаходить якусь книжку, розгортає її й довго читає щось... І раптом вибухає саркастично й водночас тріумфуюче:
— Ах ти ж гад! Ага! Ти прикидаєшся ягням!! А оце що?!!
Га?!!
Гордий потрясав якоюсь книжкою... В брунатній обкладинці... На тій обкладинці жирними чорними літерами написано:
«Поет-анархіст, Уолт Уїтмен!»
Андрієві щось пробігає по серцю. А Гордий уїдливо карбує, читає напис на титульній сторінці:
— «Любому й дорогому другові Андрієві Чумакові... Hyp форвердс!» Ич ти!
Так, Андрій згадав, що там було дійсно написано девіз — «Hyp форвердс!», а подарувала цю книжку й написала «любому й дорогому другові» товаришка студентських років Людмила У., безумно закохана в анархізм, в його давнього апостола Малатесту та в його недавнього маршала, легендарного Нестора Махна, зараховуючи до анархізму все, що було і є революційного, наснаженого зненавистю до ВКП(б) і до всякого деспотизму. А так як девіз «Hyp форвердс!» всетаки досить прозорий і небезпечний, то, замість підпису, там передбачливо поставлено якусь карлючку, що мала правити за ініціал «У». Дівоча конспірація.
— Що це таке «Hyp форвердс»?
— Вперед!
— А-а... Ну от бач! Я так і знав... Ага! Хто це такий? — потрясав Гордий книжкою з таким скандальним написом «Поет-анархіст». Напис на титулі він прийняв так, як і написи на всіх інших книжках, дарованих авторами, як власноручний напис самого того анархіста. — Хто це такий?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 23. Приємного читання.
TextBook