Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

Він  не  знає, він  нічого не  може сказати. Що він  може сказати? Але  його  все  питали:

— Чи  не  бачив отакої от  хустки? А чи  не  бачив отакої от  кофти?.. А може, бачив отака от  і отака от, старенька...

Зовсім старенька...

Ночами, коли камера засинала, амальгама, сяк-так нашарована  всіма зусиллями  за  день   на   трагічну  голизну арештантської збірної душі, зовсім геть  сповзала, й камера лежала у всій  неприхованій величі. Звалище людських кінцівок. Не  людей, а знеосіблених людських кінцівок, сперш укладених  «валетом в  замок або   в  ялинку»,  а  потім  уже згромаджених просто в хаос.  Ті  кінцівки  часом рухались і маячіли, допомагаючи невідомим голосам, звільненим від денних умовностей, вже  не замаскованим в спокій і гумор, а оголеним до кінця в усьому їхньому трагізмі... Часом хтось схоплювався й, не  можучи видертися зі  звалища, кричав тоскним голосом. Але  він  кричав не  від  того, що  був  привалений товаришами, а тому, що  був привалений жаскими рефлексіями пережитого вчора й візіями неминучого завтра...  На підставі тих рефлекторних криків, стогонів і скреготу зубів можна змонтувати внутрішню, психічну картину всього цього людського звалища. Картину без  амальгами...

Такими  ночами  краще  лежати й  не   розплющувати очей.

Андрій навчив Санька  вірша, що  його   сам  найбільше любив і пам’ятав зі шкільної лави. Андрій не пам’ятав твердо автора — здається, С. Руданський, — але вірша пам’ятав усе життя. Це  вірш про  те, як  мати виряджала в світ  та навчала свого сина,  а  потім виряджав  і  навчав його   батько... Це славнозвісний вірш:

Дочекався я свого  святонька,

Виряджала в світ  мене  матінка...

Виряджала в світ  мати  рідная

Та й приказувала мені  бідная:

Бачиш, сину  мій, як  працюємо,

Бачиш, сину  мій, як  горюємо...

Далі   говорилося, як,  отак   виряджаючи перша,  мати умовляла свого сина  утікати від  злиднів, іти  в  світ  і  там бути  покірним, слухняним, згинатися перед сильними, як билинонька, й стелитися під ноги — і тоді  йому буде  добре жити.

Спина з похилу  не іскривиться,

Зате  ступить пан  та й подивиться...

Пан подивиться, пан   зласкавиться, пожаліє, й  синові добре буде  жити в  панській ласці, служити вірно й  діставати  розкоші в нагороду за  ту вірну  службу... Це  умовляла мати.

А потім виряджав сина батько — спрацьований, згорьований, але непокірний і гордий батько. Він виряджав — приказував, твердо синові наказував бути  гордим і мужнім і ні перед ким не  гнути спини, нікому не  уступати дороги, не стелитися під  ноги багатим, «трутням неробучим», бути  і в злиднях паном над собою. І бути таким в ім’я своєї згорьованої бідної матері та спрацьованого батька. А так наказуючи, батько перестерігає того  свого сина, в світ  виряджаючи:

Будеш проклятий, милий синочку,

Як  зігнеш себе, мов  билиночку!

І спина тобі  нехай  скорчиться!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи