Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— Так... Ну  ось, скажем, ви  ось  це  бачили?.. — запитав слідчий,  тримаючи  перед собою  розкриту  течку   десь   на перших сторінках і проводячи пальцем по  чомусь написаному. По  тих  словах він  підігнув нижню частину аркуша (сантиметрів з п’ять, ніби  чисту, лише з кількома штрихами), повернув течку  до Андрія й, не  випускаючи з руки, поклав перед ним...

Андрій впився очима в  акуратно списаний аркуш. Він був  списаний ліловим чорнилом, рівними рядками, бездоганною російською мовою... На  ньому було  написано щось стилем рапорта...

«Н-СЬКОМУ  РАЙОНОВОМУ ВІДДІЛОВІ УГБНКВД НА  РУКИ НАЧАЛЬНИКА Р.  В.»

За  тим  ішло:

«Цим вважаю за  свій  обов’язок докласти органам Державної безпеки, що  цього числа 16  серпня 1937  року   повернувся до  міста  Н., до  своєї матері й родини нелегально відомий контрреволюційний діяч, колишній близький друг М.  Хвильового, Гр. Косинки, Калініна й других  контрреволюціонерів Андрій Чумак, суджений колись і засланий, але не відбувший терміну. За всіма ознаками він утік з ДАЛЬЛАГу, в якому перебував, вже  давно, а приїхав інкогніто...»

Як  не  намагався Андрій втримати свої  нерви, але  втримати не міг — все в голові пішло обертом. Серце закалатало, замутивши розум, оглушивши божевільним тиском крові вуха.  Рядки стрибали перед очима, літери розбігалися. Даремно він  намагався вчитуватися в дальший зміст — нічого з того  не виходило. Якась страшна сила тягла його  очі вниз, вниз; мізок палахкотів, теж  зриваючись з лілових рядків... Андрій глянув униз.

Внизу був  підпис: «Жгут».

«Жгут»!  Хто  такий «Жгут»?!

Очі  знову метнулися вгору, вони  стрибали по  рядках хаотично, але  розум, прип’ятий до підпису «Жгут», вже  не сприймав змісту... Там  рябіли якісь слова про  контрреволюційну безперервну діяльність... Про військову підпільну організацію  на   Україні,  якою  Чумак  Андрій керував в Сибіру... Стрибали якісь імена... Якісь «факти»... Щось про «авіаційні кола»...

Весь цей рапорт був коротенький, всього на одній сторінці, але  який же він  страшний, який стрясаючий! Далі  Андрієві  ніби хтось  взявся здирати шкіру, підважувати черепну покришку — йому видався почерк знайомий!

Андрієві очі  збігли знову на  підпис. Він  дивився на  той підпис. Поторкав  його пальцем. Тремтячий палець пройшовся по  тому  односкладовому слову  так, ніби пробував його  стерти,  стерти ману   з-перед очей... Раптом Андрій відігнув загнуту частину аркуша й глянув.

Там, в самім низу, написаний іншим чорнилом, стояв підпис... «Микола Чумак». Власноручний, такий знайомий підпис!

Слідчий розсердився й потяг до себе  течку:

— Ах!.. Ну  знаєте!.. Як  ви  так  будете  поводитись, то...

Андрій нічого не  чув, йому потемнів увесь  світ.  Це  був страшний  удар!  В  самісіньке  серце.  Заплющивши  очі  й зціпивши  зуби, він   безпам’ятне  перекинув  голову через бильце — з  нього щось видиралося з  страшною силою... Ось-ось мав  буйно заридати або  забитись в істериці... Але не  заридав, лише тягуче, по-тваринячому мукнув...

Слідчий дав  йому води. Потім побризкав чоло.

— Ну, ну...  Андрій Чумак! — промовив слідчий голосно, вольово: — Вам  це  не  личить!..

Андрій прийшов до пам’яті.

— Дайте. Дайте мені...  ще  глянути...  —  попросив  він тихо.

— Ні.  Ви не вмієте поводитись... Та й ви вже все бачили й прочитали... Навіть те, чого  вам не слід було бачити. — По тому слідчий зітхнув і сів за стіл.  Порпався в паперах. Потім витяг якийсь  аркушик  і  простяг  його  Андрієві. Андрій взяв...