Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— Зна  ю!.. Де  він  є?

— Хтозна.

— Відкіля його  знаєш?

— Знайомий...

— А-а, давно?

— З двадцять шостого року.

— Хто  він  такий? Де  він  живе?

— Один американець. А жив... у Києві...

— Ага, американець? Буржуяка! На  якій вулиці?

— На... Так, на  Деміївці.

— Будинок? Номер?

— Не  пам’ятаю.

І закрутилася карусель. Слідчий взяв  папір і строчив на нім  карколомне відкриття. Андрій «щиро признався», що була  така  організація анархістів у Києві, підпільна й  страшенно законспірована, до якої належав і він.  Напавши так щасливо на слід, Гордий наполегливо й завзято розмотував клубок, він добивався імен. Андрій мусив давати імена. І він записав в  організацію всіх  знаменитих людей історії, що бодай чимсь були  подібні до  анархістів, лиш пильнуючи, щоб  ті імена були  найменш відомі Гордому й іншим, йому подібним.

Так  справжнім лідером підпільної організації анархістів у Києві він  проголосив Бенвенуто Челліні.

— Хто  це  такий? — вилупив Гордий очі.  Ім’я   Челліні йому нічого не  говорило. Він  знав Муссоліні, а Бенвенуто Челліні?.. Проте, зрештою, яка  різниця.

— Фашист?

— Ні, анархіст...

— Один чорт! Всі  ви, сволота, фашисти.

Потім Андрій записав у анархісти Баруха Спінозу.

— А-а!  Це  жид... Раз  Барух, значить, жид... — зорієнтувався Гордий вже сам.  Потім Ульріха Гуттена, викинувши «фон».