Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— А це  хто?

— Німець... один барон.

Потім Уго  Фосколо.

— А це?

— Італієць...

Потім Івана Вишенського.

— А це?

— Українець!

— Ич, позбиралася всяка махновщина!

Так  вони уклали досить солідний список.

Потім розписали всі  явки, наради й  збори, коли були, де й хто  був  присутній. Склали стислу програму дії.  Політичну платформу.  Все, як   належить. Наладили зв’язок з колами  Нестора  Махна  в  Парижі...  Організація вийшла громоподібна.

Вони прововтузилися з нею  до  самого ранку. А вранці Гордий  справді  гордий  і  задоволений  відправив  Андрія назад.

Змучений Андрій навіть не думав  над  тим, яку безглузду штуку  він викинув (це вже в стилі Санька Печенізького!), — він  думав  над  іншим, їдучи  в «чорному вороні». Він  думав про  таємниче прізвище:

— Жгут... Що за Жгут?!  І хто  це  за тим  прізвищем сховався?

За  цим прізвищем сховався донощик і провокатор, це ясно.

Але  хто?

І мимохіть в Андрія холонуло серце.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

П’ять днів  не  чіпали Андрія. А на  шостий викликали.

Гордий  сидів,  розвалившись  за  столом, і  дивився  на Андрія. Лице його  було  червоне, і його  розтягав безглуздий сміх, але  він  його  з усієї  сили стримував. Мовчав. Нарешті процідив крізь зуби  з незрівнянним презирством: