— Ви читали газету!..
— Боже! Таж я зовсім неграмотний! Всі про це знають. На Санька напосілися, й він почав не в жарт плакати. Треба було бачити, як зворушливо Санько плакав. Свята
невинність! Свята-найсвятіша невинність.
Санька обшукали. Обшукали й його місце, і все навколо — нема.
Тоді карнач приступив до нього з кулаками:
— В камері є газета!.. Тут читано газету... Хто має газету, га?!
— А-а... — протяг Санько, мовляв, «так це інша справа», а вголос промовив нерішуче. — Не знаю...
— Як це не знаєш? — вхопився начальник за Санькову нерішучість. — Говори! Говори, бо я не знаю, що з тобою зроблю!
Санько зітхнув і озирнувся по камері жалібно, ніби прохаючи вибачення за такий неетичний вчинок. Потім звісив голову й буркнув:
— Так... В камері є газета...
— В кого?
— В нього... отого... — буркнув Санько, показуючи на Іванова.
Іванов глузливо засміявся: «Ха-ха!.. Какіє глупості!»
Одначе карнач оглянув Іванова пильно. О, він знає, які бувають штуки серед цих «людішек» і що то значить «перестраховка». От має стерво газету, а з переляку заявив на інших — перестрахував себе.
— Де ваші речі? — спитав карнач в Іванова.
— Вот... Пожалуйста, пожалуйста... — з готовністю запропонував Іванов свої речі до експозиції. Він мав аж три великих тюки, що були прокляттям для цілої камери й об’єктом її люті. Карначеві помічники розпотрошили горішній тюк, яким Іванов щодня послуговувався, бо там була його постіль (він мав постіль! Один на всю камеру!). В тюку газети ніякої не було. Два нижніх тюки були зашиті. Помічники зупинилися нерішуче, але карнач звелів розпакувати й другий тюк. І в нім ніякої газети не викрито. Була добра білизна, батистові хусточки, шовкові шкарпетки, але жодної газети. Санько стояв і «дурнувато» спостерігав всю операцію. Третього тюка помічники вже не мали охоти розпаковувати. Санько стояв і іронічно посміхався. Може, саме тому карнач сердито звелів розпакувати й третій тюк. Він був зашитий добре, й його тяжко було розпаковувати. Але його, хоч і нехотя, все-таки розпакували... І от в цім третім тюку, так добре зашитім, в самій середині виявилася гарненько, дуже старанно складена газета. «Ізвєстія» на шість сторінок...
Іванова наче з шостого поверху кинули — він отетерів, цілком розгубився й нервово шарпався, не знаючи, де йому діти руки, що б саме йому сказати... Він гикав з переляку й ідіотично кривив обличчя в посмішку.
— А-а!.. — протяг альбінос, вражений і страшенно обурений такою дволикістю Іванова. Сумніву не могло бути, що це «перестраховщик». На інших доносить, а сам... — А-а, прафєсор!.. Ану лиш зберіться з речами!..
Іванов зібрався з речами — взяв торбинку з хлібом, ложку, горнятко й хотів ще брати постіль, але постіль йому звеліли не чіпати, — і його повели.
Двадцять діб карцеру — законна пайка — докторові забезпечено.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 16. Приємного читання.
TextBook