Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— А так, абсолютна мерзость! Я тільки показав, що ваша достославна  «вербовка» — то  паскудна мерзость. І що  це палка на два кінці. Він мене мучив, і я вирішив, хай він сам спробує, як то виглядить. І «завербував»... Він став  жертвою того, чого  вимагав від мене по відношенню до інших і чого вимагаєте ви  всі  від усіх...  Тільки й усього.

Начальник і  прокурор набрякали  здивуванням і  обуренням.

— Дозвольте, дозвольте, — заспішив Фрей, почервонівши ще  дужче  чи  то  від  того, що  так  пошився в  дурні, чи  від убивчого сарказму й  такої ж  логіки в  Андрієвих словах з приводу «вербовки» — основного коника, на  якому побудована вся   система  «геніального  слідства». —  Дозвольте! Але  ж ви  його  знаєте і знали раніше, якщо судити з вашої феноменальної обізнаності.

— Ні.  Ніколи!

— Що, що?  Але ж ваша обізнаність показує протилежне, такі  деталі... Це  можуть знати тільки друзі...

— Так. І тих  друзів   не  бракує в  тюрмі (іронія). Дайте мені терміну кілька днів, і я  розповім докладну біографію кожного з вас, не  виходячи за межі  тюрми.

При тих словах начальство і прокурор помітно зайорзали стурбовано. Андрій ніби не  помітив:

— Я Донця ніколи не знав. Ніколи! І не потребую знати. Проте я його  біографію знаю досконало... Зрештою, ви самі краще мене знаєте, як це робиться... Це ж ваша наука! Це  ж ви  вчите своїх   клепачів,  «очкарів» і  донощиків, як  треба вербувати людей, навіть вперше бачених...

— Стоп, стоп!  — перебив Фрей насуплюючись. — Потримайте язик, він  відомий...

— Добре, —  закінчив  Андрій. —  Закінчуючи заяву, я тільки хочу сказати вам, що, продемонструвавши ганебність вашої «вербовки» та двосічність цієї  вашої зброї, я не  хочу користатись нею. Ваше належить вам! Все.

— Це   ж...   Це   ж...   —  замурмотів старший  начальник, ледве  стримуючись, і таки не  стримався: — Це  ж провокація! — вигукнув він  зі страшним обуренням.

— Де  провокація?

— Це  провокація! Провокація проти нас, проти органів НКВД!  — репетував начальник. Потім опанував себе. Насупився. Процідив  зловісно: — А-а ви  знаєте, що  вам  за це  буде?

— Приблизно...  —  зітхнув Андрій щиро,  знаючи,  що безмірно обтяжив свою справу і, може, справу багатьох, що  їх до нього «шиють».

— До  вашої справи ще  додається пункт про   ворожий наклеп на  органи революційної законності.

— Добре, — згодився Андрій понуро.

Нач. групи й старший начальник, і прокурор пошепотіли щось, порухали плечима.

— Добре, — буркнув начальник, — ми це ще перевіримо...

Гм... Гм...

— Що ви  на  це  скажете? — звернувся Фрей до  Донця, що  сидів приголомшений.