Люстро Санько «стибрив» дуже просто. Коли вони поверталися з «реліквією» назад, то стовпилися біля дверей за наглядачем і, доки наглядач відмикав двері, Санько проробив конфіскацію. Для цього йому треба було всього десять секунд.
«Боже! Скільки за десять секунд чоловік може зробити!»
Другий Саньків коник був і зовсім запаморочливий.
Санько його викинув у перший же день після карантину, як камеру повели гуляти.
На прогулянку, як звичайно, водили партіями по 40 та по 50 чоловік. Миколі, Андрієві, Санькові й всьому їхньому куткові припало йти в останній партії. Коли вони йшли черідкою по сходах, на середній площадці Андрій побачив газету, що лежала на столику наглядача. Він ішов перший, за ним Санько, потім Микола...
— От би почитати газетку, — зітхнув Андрій до Миколи.
— Умгу... — зітхнув так само Микола.
На тому вся розмова й вичерпалася. Газета — новесенький номер «Ізвєстій» — лишилася собі лежати на столику на середній площадці.
Після прогулянки вони тим же шляхом примарширували до камери. Андрій з Миколою йшли останні, Санько десь посередині. А коли двері зачинилися, коли всі вже розсілися по місцях, Санько наївно запитав Миколу, чи він письменний. Після того кивком голови покликав його в другу половину камери. Там Санько витяг з-за пазухи газету — ту саму, що лежала на середній площадці на столику, — й тим самим наївним голосом попросив Миколу почитати, «що новенького діється в світі». Зразу в тіневій камері утворилося величезне товпище, люди згромадилися в три яруси — всім було цікаво знати, що ж новенького в світі. Газета! Свіжа газета! Це ж колосальна подія. З першої половини перемандрували майже всі, залишивши тільки якусь кількість для декорації, для роблення шуму... Микола був похопився й сказав Санькові, що зараз же, напевно, кинуться шукати газету, але Санько його заспокоїв:
— Не турбуйтесь, Миколо Володимировичу! Наглядач ніколи не донесе начальству, бо за це ж його самого дурака буде тяжко покарано, щоб не розкладав газет по столиках. Дав маху, так тепер він буде мовчати як риба. Читайте...
Дійсно. Логіка залізна.
Микола читав. Скільки в тій газеті було цікавого! І з яким інтересом люди її слухали! Зголодніли за друкованим словом, та ще словом з волі! А в газеті було про різні події, що відбуваються на волі, головне ж — про з’їзд ВКПб, що відбувся недавно, та про виступ Сталіна. Ціла його доповідь була надрукована, а в тій доповіді були таємничі слова про те, що «вороги народу пролізли в апарат НКВД й перебили чесних партійних і безпартійних більшовиків». Люди захвилювалися. А потім почали сміятися і злословити. Лицемір’я цієї фрази вразило всіх після того, як всі знали напевно, що вказівки щодо мордування та нещадної поведінки з тими ж самими «чесними партійними й безпартійними більшовиками» давалися секретарями обкомів, крайкомів та республіканських ЦК партії, а значить — були відображенням, що процес десь таки дійшов свого діалектичного заперечення й сам Сталін вже б’є відбій... Тільки ж той відбій не їх стосується! То для заспокоєння громадської опінії, після того як все вже зроблено!..
На самім інтереснім місці читання докторові Іванову щось заболів живіт. Він застогнав, скривився й поламазав до дверей. Постукав у двері й залебедів благальним голосочком:
— Атдєльонний... Пустіте на аправочку... Бога раді...
Коли загриміли засуви й доктор Іванов зник, Санько раптом позіхнув і загріб рукою газету, відібрав її в Миколи:
— Ну, почитали й досить... Ще на другий раз... Розходься!..
Люди почали просити Санька, лаяти його, благати, але Санько був невблаганний.
— Розходься!.. Чортова порохня! Чого там!.. Марш всі на сідала!
Ніякі умовляння не допомогли, й люди мусили розходитись, утворивши неуявне стовпотворіння, бо ж всі були збилися докупи, аж позлипались.
Коли люди нарешті розлізлися, повернувся доктор Іванов, тримаючись за живіт. А скоро за Івановим вдерлася до камери юрба начальства з альбіносом на чолі. Зразу після неодмінної формули «Заключонниє, садітєсь!» гості зайшли до затіненої камери й накинулися на Санька, що не встиг вийти. Вимагали газету. Він має газету й мусить її зараз же віддати. Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну: «Газету?! Яку газету?»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 15. Приємного читання.
TextBook