Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Другий Саньків коник був  і зовсім запаморочливий.

Санько його  викинув у перший же день  після карантину, як  камеру повели гуляти.

На  прогулянку, як  звичайно, водили партіями по  40 та по 50 чоловік. Миколі, Андрієві, Санькові й всьому їхньому куткові припало  йти   в  останній партії. Коли вони йшли черідкою по  сходах, на  середній площадці Андрій побачив газету, що  лежала на  столику наглядача. Він  ішов перший, за ним Санько, потім Микола...

— От  би  почитати  газетку, —  зітхнув Андрій  до  Миколи.

— Умгу... — зітхнув так  само Микола.

На   тому   вся   розмова  й  вичерпалася.  Газета —  новесенький номер «Ізвєстій» — лишилася собі  лежати на  столику  на  середній площадці.

Після прогулянки вони тим же шляхом примарширували до  камери. Андрій з Миколою йшли останні, Санько десь посередині. А коли двері  зачинилися, коли всі вже розсілися по  місцях, Санько  наївно запитав Миколу, чи  він  письменний. Після того  кивком голови покликав його  в другу половину камери. Там  Санько витяг з-за пазухи газету  — ту саму, що  лежала на середній площадці на столику, — й тим самим наївним голосом попросив Миколу почитати, «що новенького діється в світі».  Зразу в тіневій камері утворилося величезне товпище, люди згромадилися в три  яруси — всім було  цікаво знати, що  ж  новенького в світі.  Газета!  Свіжа газета!  Це  ж  колосальна подія. З  першої половини перемандрували майже всі, залишивши тільки якусь кількість для  декорації, для  роблення шуму... Микола був похопився й сказав Санькові, що  зараз же, напевно, кинуться шукати газету, але  Санько його  заспокоїв:

— Не  турбуйтесь, Миколо  Володимировичу!  Наглядач ніколи не донесе начальству, бо за це ж його  самого дурака буде  тяжко покарано, щоб  не  розкладав газет  по  столиках. Дав  маху, так  тепер він  буде  мовчати як  риба. Читайте...

Дійсно. Логіка залізна.

Микола читав. Скільки в  тій  газеті   було  цікавого!  І з яким інтересом люди її слухали! Зголодніли за друкованим словом, та ще  словом з волі! А в газеті  було  про  різні  події, що  відбуваються на  волі, головне ж — про  з’їзд  ВКПб, що відбувся недавно,  та  про   виступ Сталіна.  Ціла  його  доповідь була   надрукована,  а  в  тій  доповіді були   таємничі слова про  те, що  «вороги народу пролізли в апарат НКВД й перебили чесних партійних і безпартійних більшовиків». Люди захвилювалися.  А  потім почали сміятися і  злословити. Лицемір’я цієї  фрази вразило всіх  після того, як  всі знали напевно, що  вказівки щодо мордування та нещадної поведінки з  тими ж  самими «чесними партійними й  безпартійними більшовиками» давалися секретарями обкомів, крайкомів та республіканських ЦК партії, а значить — були відображенням, що  процес десь  таки дійшов свого діалектичного заперечення й сам  Сталін вже б’є відбій... Тільки ж той  відбій не їх стосується! То для заспокоєння громадської опінії, після того  як  все  вже  зроблено!..

На   самім інтереснім місці читання  докторові Іванову щось заболів живіт. Він  застогнав, скривився й  поламазав до  дверей. Постукав у двері  й  залебедів благальним голосочком:

— Атдєльонний... Пустіте на  аправочку... Бога раді...

Коли загриміли засуви й  доктор Іванов зник, Санько раптом  позіхнув і  загріб  рукою  газету,  відібрав її  в  Миколи:

— Ну, почитали й  досить...  Ще   на  другий раз...  Розходься!..

Люди почали просити Санька, лаяти його, благати, але Санько був  невблаганний.

— Розходься!.. Чортова порохня!  Чого там!..  Марш всі на  сідала!

Ніякі  умовляння не  допомогли,  й  люди  мусили  розходитись, утворивши неуявне стовпотворіння, бо ж всі були збилися докупи, аж  позлипались.

Коли люди нарешті розлізлися, повернувся доктор Іванов, тримаючись за живіт. А скоро за Івановим вдерлася до камери юрба начальства з альбіносом на  чолі.  Зразу після неодмінної формули «Заключонниє, садітєсь!» гості  зайшли до  затіненої камери й накинулися на  Санька, що  не  встиг вийти. Вимагали газету. Він  має  газету  й мусить її зараз же віддати. Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну:  «Газету?!  Яку  газету?»

— Ви  читали газету!..

— Боже! Таж  я зовсім неграмотний! Всі  про  це  знають. На  Санька напосілися, й  він  почав не  в жарт  плакати. Треба було  бачити, як  зворушливо Санько плакав. Свята