Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Андрій боявся, чи  не  сталося вже  й  з ним щось подібне.  Ні, з Донцем поки нічого не  сталося. Але все  можливе. Донець нудить світом...

Андрій вирішив рятувати свою душу, що  не  знала спокою, й  якось з  тим  Донцем покласти край. Вчинити полицарськи. Чорт його   знає, нарешті, хто  він, але  Андрій знає про   себе, хто  він.   Тільки  як   те  зробити? Ситуація утворилася така   небезпечна, що, як  не  поверни, все  для Андрія погано.

Приїхав слідчий, і Андрія викликали в трійники. В тій самій кімнаті,  де  колись  приймав  Андрія Донець,  сидів якийсь інший, набундючений суб’єкт і запропонував Андрієві   дати   вичерпні  дані   про   Донця  й  їхню   співпрацю. Андрій категорично відмовився будь-що «давати», а попросив  улаштувати йому переслух знову в присутності Фрея й другого того  начальника, що  був присутній пам’ятної ночі. А крім того, на  тім  же переслухові дати  йому очну  ставку з Донцем. І там  він  викладе їм  все, як  на  лопаті. Якщо буде присутній і прокурор — тим  краще.

Настирливі домагання суб’єкта ні  до  чого  не  привели.

Це  була  категорична вимога й така  ж категорична обіцянка «викласти все, як  на  лопаті».

Суб’єкт поїхав, а Андрій нетерпляче став чекати виклику. Він тільки боявся, щоб  Донець не «розколовся» передчасно, як той Карапетьянів Аслан, чесний чистій черевиків, бо тоді все  піде  догори ногами.

Поки що  з  камери ч.  6  доносили, що  Донець переніс тортури, але  ще  тримається ніби героїчно, про  що  можна судити з особливо суворого режиму, застосованого до нього, та з різних чуток.

На  другий день  Андрія забрав «чорний ворон».

За  столом сидів Фрей, старший начальник і прокурор нагляду — ота  худенька жіночка, що  колись складала візит до камери 12-ї.

Андрій зразу  попросив  відбути тут  очну  ставку з  Донцем.

— Зараз, зараз, — заспокоїв його  Фрей дуже  привітливо й тепло.

Дійсно, за хвилину привели й Донця.

— Ну-с, — сказав Фрей. — Ви  обіцяли викласти все, «як  на  лопаті».

— Так, будь  ласка... —  І, дивлячись просто в  очі  начальникам і прокуророві, Андрій склав категоричну заяву, що  все  те, що  було  ним сказано пам’ятної ночі, — то була «єрунда на  колесах»! Блеф.

Треба було  бачити обличчя всіх, як їх вразила така  заява й тон, яким вона була  складена.

— Як  то «блеф»?!

— А так, блеф!.. Він мене дуже мордував, і я його  вирішив «завербувати». Оце  й тільки.

— Дозвольте!  —  почервонів Фрей.  —  Але  ж  ви  говорили... Ви  підтверджуєте те, що  ви  говорили? Я знаю вашу прямолінійність...

— Так, ви  знаєте мою  прямолінійність. Так  от  все, що говорене про  Донця, то все  неправда. Мерзость.

— Як  то?!