Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

Поки людська саламаха камери ч. 3 була  нездиференційованою, вона видавалася суцільною сіризною, безбарвною, в одній частині ворохобною і по-блатняцьки галасливою, а в другій погнобленою й мовчазною масою. Але помалу, в міру  ознайомлення, та саламаха почала диференціюватись, і  Андрій побачив цілу  низку цікавих і оригінальних типів. Навіть дуже цікавих. От Чернуха. Лежачи на трьох  лаптях і занурений у свої  тяжкі думи, Андрій раптом почув пісню. Прекрасний,  чистий баритон заспівав на  повен голос, з глибокою внутрішньою експресією:

Ой  не шуми, луже, зелений байраче!

Не  плач, не журися, молодий козаче...

Він співав з усіх грудей, так, як на концерті. Здивований Андрій підвів голову — хто співає?! — і побачив в кінці камери юрбу  кримінальних, що сиділи кружком і меланхолійно  грали в  карти. Один з  них  — вусатий, широкогрудий, чорнобровий, подібний до  шевця, сидячи найвище, як  на троні, тримав перед очима розгорнуті віялом карти, дивився в них  і співав.

Загриміли засуви, але  ніхто  не  звернув на  те уваги.

Наглядач відчинив двері  і крикнув: «Одставіть пєсні!», але  староста обклав його   такою динамічною лайкою, що наглядач не  знайшов нічого ліпшого, як  зачинити двері  й не  заважати.

— Чернуха,  давай  далі!  —  звелів староста,  і  Чернуха «давав  далі».  Він  розгойдував задумано пісню:

Ой  не сам  я плачу, плачуть карі  очі,

Не  дають  заснути ані  вдень, ні вночі...

Його  напарники  грали меланхолійно в  карти  й  переживали пісню,  думали кожен  свою думу, ніхто   ані  говорив, ані  нічим іншим не  порушував  уваги. А  Чернуха, докінчивши журну  стрічку, затягуючи звук, як гудіння вітру в степу, замовкав, робив хід і починав знову:

Ой  умру я, мила, а ти будеш  жива,

Не  знатимеш, мила, де моя  могила...

Тихо, тільки гуде вітер  в степу. Вітер  в степу, в безмежжі, на безлюдді, вітер  людської туги й людського понурого плачу без сліз.  І це він, той вітер, говорить, вимовляє голосом тих, що  відходять у  невідоме, самі   нікому не  відомі, незнані, списані з життєвого реєстру:

А моя  могила край  синього моря,

Край синього моря  у чистому полі...

Чернуха. З  чорною душею, як  чорне його  замурзане й заросле обличчя, чорні його  жорстоко нахмурені волохаті брови. Як  же ж він  чудесно співає! Слухаючи його, Андрій зрозумів, що  ті варвари, які  ото  сидять біля  карт  і які  часом  так  демонстративно прилюдно лаються, під  тією  всією лайкою, під тим  усім брудом нестерпним мають свою душу, якусь надзвичайну, якої він  зовсім не  знає.

Підійшовши  одного разу   до  параші  й  зустрівшись з Андрієвим цікавим  поглядом,  Чернуха підморгнув йому вусом, подивився на лапті, що  правили Андрієві за постіль, і промовив з безподібним комізмом:

— Знаменито! Не  журись, брат.  Є такий анекдот, чи  ти знаєш? Одного дядька, що  «не любив випити», піп  налякав на проповіді, що він на тім світі питиме смолу. Ідучи в другу неділю до церкви, дядько маневрував повз шинок, а чортяка все  його  спокутував звернути й хильнути кварту. Та дядько згадав попові слова про  дьоготь. А тут поруч була  й крамниця, де  продавали дьоготь. Дядько зайшов до  крамниці, подивився на  діжку  з дьогтем, поторкав її носком чобота, а тоді  й  каже крамареві: «А  набери кварту!»   Той   набрав. Дядько видудлив її. Поплямкав. Обтер вуса й каже: «Нічого. Як  втягнутися, пить можна!»

Розповівши цей  досить широковідомий анекдот, Чернуха весело зареготався. А тоді  філософськи закінчив:

— Як  втягнутися, брат, то й тут жити можна! Та тільки, брат... міцна тюрма, та чорт  їй рад, га?!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 52. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи