— Гм... Т-так...
— Олівець!
— Будь ласка, — Андрій подав кілька обсмалених сірників, теж приготованих на цей випадок, і навіть показав, як ті сірники гарно пишуть.
— Гм... Гм... І вишивали теж ви?
— Так.
— Голку!
Андрій подав сірник з заправленою ниткою.
— Я сказав голку! — визвірився карнач.
— Оце й голка.
— Ви цим вишивали??!
— Так.
— Кого ви дурите! Хіба цим можна вишивати?! Андрій показав, як можна вишивати сірником. Начальство посопіло, покрутило рушник в руках і, спитавши, чий рушник, вернуло його штурманові. Після того карнач вп’явся очима в Андрія:
— Добре. А тепер покажіть, де ваш ножик. Чи, може, у вас і ножик з сірника?
Андрій здивувався (попрацював якийсь провокатор!), а далі іронічно знизав плечима.
— Ножик! — повторив карнач.
Андрій пильно подивився йому в обличчя й насмішкувато запитав:
— Звідкіля це ви взяли?
Карнач насупився:
— Так ви, значить, «не маєте», ага... Ну добре. А тоді звернувся до всієї камери: — Хто має ножика, прошу здати негайно! Інакше буде тяжко покарана ціла камера. В камері є ніж, і за укривання його всі понесуть тяжку кару! Понятно?
Тиша. Тоді карнач енергійно ступив до суміжної камери і там ще грізніше повторив своє запитання, а не діставши відповіді, в загальному замішанні ступнув до місця, де раніш лежав Андрій з штурманом. Там тепер був Іщук.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 49. Приємного читання.
TextBook