Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Оце  й голка.

— Ви  цим вишивали??!

— Так.

— Кого ви  дурите! Хіба  цим можна вишивати?! Андрій показав, як  можна вишивати сірником. Начальство посопіло, покрутило рушник в руках  і, спитавши, чий  рушник, вернуло його  штурманові. Після того карнач вп’явся очима в Андрія:

— Добре. А тепер покажіть, де ваш  ножик. Чи, може, у вас  і ножик з сірника?

Андрій здивувався (попрацював якийсь провокатор!), а далі  іронічно знизав плечима.

— Ножик! — повторив карнач.

Андрій пильно подивився йому  в обличчя й насмішкувато запитав:

— Звідкіля це  ви  взяли?

Карнач насупився:

— Так  ви, значить, «не  маєте», ага... Ну  добре. А тоді звернувся до всієї  камери: — Хто має  ножика, прошу здати негайно!  Інакше буде  тяжко покарана ціла  камера. В  камері  є  ніж, і  за  укривання його   всі  понесуть тяжку кару! Понятно?

Тиша. Тоді  карнач енергійно ступив до суміжної камери і  там  ще  грізніше повторив своє запитання, а не  діставши відповіді, в загальному замішанні ступнув до місця, де раніш лежав Андрій з штурманом. Там  тепер був  Іщук.

— Хто  має  ножик? — спитав карнач у Іщука. — Ви?

— Ні, ні...  Я ні...  То  не  я...

— А хто?

— То  отой... як  його...

— Котрий? Покажіть.

Іщук швиденько схопився й, вивівши карнача в першу камеру, показав на  Андрія пальцем.

— Ну  от, — сказав карнач, звертаючись до  Андрія. — А тепер кажіть, де він, ваш  ніж.  Чи  ви  «не  знаєте»?

— Так, я не знаю, — промовив серйозно Андрій. — Очевидно, той, хто  знає «хто»,  скаже й «де».