Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Це   був  не  сержантів голос, це,  мабуть, був  його помічник.

— Замерзаю! — крикнув Андрій. — Або  вези  вже, або...

Замерзну!!! Чуєш?

Пауза.

— Ну  й  замерзай, —  була  нарешті  байдужа відповідь. Потім  голос зітхнув і  додав: — Замерзнеш — для  тебе  ж буде  краще, дурний.

Минуло ще багато часу.  Нарешті почулись голоси — жі ноч і!  Ведуть  до  машини жінок. Ось  вони близько, щось говорять з оперативниками, котрась жартує, їй відповідають, теж  жартуючи, чемно. «Куди?» — питає перша, входячи в коридорчик машини. «Сюди, сюди», — каже мужський голос, відкриваються в темряві дверцята, й до Андрія впихають якусь жінку. Андрій хотів кашлянути або просто сказати, що це помилка, але стримався. Нехай. Жінку втиснуто до нього й замкнуто. Потім в другу кабіну... В дальшу... Напакували. Загудів мотор, і машина рушила. «Давай, давай!».  То машина стояла, а то гарячково заспішила.

В  першу мить не  сталося нічого, бо  жінка не  зорієнтувалася, помилково впихнута в кабінку до мужчини, але це було  мить. Андрій відчував її тіло  на собі  — вона була  щупленька, маленька, торкнув рукою за  руку, прошепотівши:

«Спокійно», — жінка скинулася перелякано.

— Тихо, — прошепотів Андрій. — Не  бійтесь... — Посміхнувся: — Навіть коли б нам  було  по  сімнадцять років, то й тоді  в цій  ситуації...

Але він не договорив — те, що він узяв за жінку, зойкнуло здавленим дівочим голосом і припало до нього:

— О  Боже!!!  Ой  Боже!!!  Андрію?! Андрієчку!.. Ти?!  Господи!..

Це  була  Галя! Його рідна сестра Галя!..

Мотор  ревів несамовито,  й  вартовий  не  чув  приглушеного зойку й  дівочого плачу в  одній з  кабінок. Андрій обхопив сестрину голову й тамував плач  її на  своїх  грудях.

«Цить,  цить,  Галю!.. Цить,  сестро!.. Тихо... Боже  ж  мій, Галю!  Галю!.. Як  же  це?!  Тихо, тихо...» Але  Галя  не  могла вгамуватися. Вона  вся   тремтіла  й  намагалася  щось проштовхнути крізь горло:

— Катря... Катря... — і не могла проштовхнути далі  слів крізь сльози.

— Що, що  Катря?! — вхопив її Андрій за плече.

— Збожеволіла!.. Збожеволіла, Андрієчку!.. Її відправили до лікарні... Вона сиділа в горішній камері... Нас  там багато... Ой, як  нас  багато!

Андрієві здалося, що  машина з розгону врізалася в будинок й репнула з гуркотом.

«Катря!.. Збожеволіла!..»

— Вона тут?! Теж  тут?!