Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

Не  приймаю! — і розсипався лайкою. — Де  твоя  одежа?

Андрій махнув рукою байдуже, мовляв, чортма.

— Не  приймаю!  Знайдіть йому щось, чорт   би  вас  побрав! — зарепетував сержант на  тюремників.

Бігали, «шукали», але замість одежі  вийшов сам  начальник тюрми — альбінос:

— Бери так!  Чорт  його  не   візьме.  Під   мою   відповідальність бери!

Сержант побурчав і відчинив дверцята «чорного ворона». Посадив Андрія в першу кабінку й сам десь пішов. Час  плинув.  Очевидно, машина була  порожня, ніде  ні  звуку  в ній. Машина стояла, не  рухалась. Когось ще  ждали. Спочатку Андрій не  помічав холоду, сидів занурений у свої  думи, а потім почав мерзнути. Та  не  від  холоду йому нетерпеливилось, а від  бажання їхати, швидше їхати, щоб  покласти всьому край. Він  належав до тих, що, раз щось вирішивши, йдуть   до  мети неухильно. Пекельний  план,  що   визрів  в його   серці, розсаджував йому череп. Чого він  стоїть, цей проклятий «чорний ворон»?!

Чути  було, як  біля  машини хтось  ходить сюди й  туди, на  одному місці, рипить сніг.  Андрій почав барабанити в зовнішню стінку.

Кроки зупинились, і понурий голос буркнув:

— Чого барабаниш?!

Це   був  не  сержантів голос, це,  мабуть, був  його помічник.

— Замерзаю! — крикнув Андрій. — Або  вези  вже, або...

Замерзну!!! Чуєш?

Пауза.

— Ну  й  замерзай, —  була  нарешті  байдужа відповідь. Потім  голос зітхнув і  додав: — Замерзнеш — для  тебе  ж буде  краще, дурний.

Минуло ще багато часу.  Нарешті почулись голоси — жі ноч і!  Ведуть  до  машини жінок. Ось  вони близько, щось говорять з оперативниками, котрась жартує, їй відповідають, теж  жартуючи, чемно. «Куди?» — питає перша, входячи в коридорчик машини. «Сюди, сюди», — каже мужський голос, відкриваються в темряві дверцята, й до Андрія впихають якусь жінку. Андрій хотів кашлянути або просто сказати, що це помилка, але стримався. Нехай. Жінку втиснуто до нього й замкнуто. Потім в другу кабіну... В дальшу... Напакували. Загудів мотор, і машина рушила. «Давай, давай!».  То машина стояла, а то гарячково заспішила.

В  першу мить не  сталося нічого, бо  жінка не  зорієнтувалася, помилково впихнута в кабінку до мужчини, але це було  мить. Андрій відчував її тіло  на собі  — вона була  щупленька, маленька, торкнув рукою за  руку, прошепотівши:

«Спокійно», — жінка скинулася перелякано.

— Тихо, — прошепотів Андрій. — Не  бійтесь... — Посміхнувся: — Навіть коли б нам  було  по  сімнадцять років, то й тоді  в цій  ситуації...

Але він не договорив — те, що він узяв за жінку, зойкнуло здавленим дівочим голосом і припало до нього:

— О  Боже!!!  Ой  Боже!!!  Андрію?! Андрієчку!.. Ти?!  Господи!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 56. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи