а мені Вороння крякало сумне —
Забудь мене...
Забудь мене...
Ліпше б він не співав. По тій пісні Андрій ліг ниць на цементову підлогу й мовчки пролежав до обіду.
А в обід їх почали розводити. Всю камеру геть розводити.
Брали групами по кілька чоловік «з вещами» й геть. Так група за групою забрали всіх. Лишився сам Андрій у великій, півтемній, порожній камері. Охоплений тривогою, він просидів сам до вечора, відмовився від обіду, який йому приніс наглядач спеціально, сидів, як Чернуха, поклавши голову на коліна, сам-один в льоху.
Тобі зозуля навесні
Кувала щастя, а мені...
Забудь!
Забудь мене!..
В грудях йому закипали сльози, закипав гнів, страшний, пекельний гнів.
А ввечері прийшло два оперативники і його забрали теж.
IX
Закипілі сльози стояли йому в серці каменем. І той камінь був розпечений, як залізо в батьківському горні, добіла. Може, тому Андрія посадили в темну шафу, в холодний собачник, щоб прочах. Це його будуть, значить, везти на допит, якщо посадили в шафу, в холодну й темну коробку в підвальній частині тюрми, біля виходу. Але йому не було холодно. Весь, виношений за довгі дні і ночі, план контрудару встав перед ним, розгорнувся на всю широчінь і на всю глибінь, освітлений прожектором гарячкової думи, що запрацювала з гуготом. Жорстокий план.
Забудь мене!..
Забудь мене...
З шафи його забрали й вивели на подвір’я — там стояв «чорний ворон», було багато снігу, було холодно.
— Ей! — гукнув сержант від «чорного ворона», коли Андрія підвели. — Ей!
Він звернув увагу, що Андрій напівголий, в самих рубцях і без шапки.
— Ей-ей! Та він голий! Кого ви мені даєте?! Щоб замерз?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 55. Приємного читання.
TextBook